Псалтирь 40
1 В конец, псалом Давиду. Терпя потерпех Господа, и внят ми и услыша молитву мою:
Для дириґента хору. Псалом Давидів. Непохитно наді́юсь на Господа, і Він прихилився до мене, і блага́ння моє Він почув.
2 и возведе мя от рова страстей и от брения тины, и постави на камени нозе мои и исправи стопы моя:
Витяг мене Він із згу́бної ями, із багна́ болоти́стого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої сто́пи,
3 и вложи во уста моя песнь нову, пение Богу нашему. Узрят мнози и убоятся, и уповают на Господа.
і дав пісню нову́ в мої уста, для нашого Бога хвалу́, — нехай бачать багато-хто й по́страх хай мають, і хай вони мають надію на Господа!
4 Блажен муж, емуже есть имя Господне упование его, и не призре в суеты и неистовления ложная.
Блаженна люди́на, що Бога вчинила своєю тверди́нею, і не зверта́лась до пи́шних та тих, що вони до неправди схиляються!
5 Многа сотворил еси Ты, Господи Боже мой, чудеса Твоя, и помышлением Твоим несть кто уподобится Тебе: возвестих и глаголах: умножишася паче числа.
Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чу́да й думки Твої — тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би все це показати й про це розказати, та воно численні́ше, щоб можна його розпові́сти.
6 Жертвы и приношения не восхотел еси, тело же свершил ми еси: всесожжений и о гресе не взыскал еси.
Жертви й прино́шення Ти не схотів, Ти розкрив мені уші, цілопа́лення й жертви покутної Ти не жадав.
7 Тогда рех: се, прииду: в главизне книжне писано есть о мне:
Тоді я сказав: „Ось я прийшов із зво́єм книжки, про мене написаної“.
8 еже сотворити волю Твою, Боже мой, восхотех, и закон Твой посреде чрева моего.
Твою волю чини́ти, мій Боже, я хо́чу, і Зако́н Твій — у мене в се́рці.
9 Благовестих правду в церкви велицей, се, устнам моим не возбраню: Господи, Ты разумел еси.
Я проповідував правду в великому зборі, — ото, своїх уст не ув'я́знюю я, Господи, знаєш Ти, —
10 Правду Твою не скрых в сердцы моем, истину Твою и спасение Твое рех, не скрых милость Твою и истину Твою от сонма многа.
справедливість Твою не ховав я в сере́дині серця свого, про вірність Твою та спасі́ння Твоє я звіщав, не таїв я про милість Твою та про правду Твою на великім зібра́нні.
11 Ты же, Господи, не удали щедрот Твоих от мене: милость Твоя и истина Твоя выну да заступите мя.
Тому, Господи, не ув'язни́ милосердя Свого від мене, а милість та правда Твоя нехай за́вжди мене стережу́ть,
12 Яко одержаша мя злая, имже несть числа: постигоша мя беззакония моя, и не возмогох зрети: умножишася паче влас главы моея, и сердце мое остави мя.
бо нещастя без ліку мене оточи́ли, беззако́ння мої досягли́ вже мене, так що й бачити не мо́жу, — вони численнішими стали за воло́сся на моїй голові, і серце моє опустило мене.
13 Благоволи, Господи, избавити мя: Господи, во еже помощи ми, вонми.
Зволь спасти мене, Господи, Господи, поспіши ж бо на поміч мені, —
14 Да постыдятся и посрамятся вкупе ищущии душу мою, изяти ю: да возвратятся вспять и постыдятся хотящии ми злая.
нехай посоро́млені будуть, і хай зга́ньблені будуть усі, хто шукає моєї душі, щоб схопи́ти її! Нехай подадуться назад, і нехай посоро́млені бу́дуть, хто бажає для мене лихого!
15 Да приимут абие студ свой глаголющии ми: благоже, благоже.
Бодай скам'яні́ли від со́рому ті, хто говорить до мене: „Ага! Ага!“
16 Да возрадуются и возвеселятся о Тебе вси ищущии Тебе, Господи, и да рекут выну, да возвеличится Господь, любящии спасение Твое.
Нехай ті́шаться та веселя́ться Тобою всі ті, хто шукає Тебе та хто любить спасі́ння Твоє, нехай за́вжди говорять: „Хай буде великий Госпо́дь!“
17 Аз же нищь есмь и убог, Господь попечется о мне: помощник мой и защититель мой еси ты, Боже мой, не закосни.
А я вбогий та бідний, — за мене подбає Господь: моя поміч і мій оборо́нець — то Ти, Боже мій, — не спізня́йся!
