2 Corinthians 7
1 Having therefore these promises, beloved, let’s cleanse ourselves from all defilement of flesh and spirit, perfecting holiness in the fear of God.
Отже, любі, оскільки ми маємо ці обітниці, то очистьмо себе від усякої нечистоти тіла та духа, довершуючи святість у Божому страху.
2 Open your hearts to us. We wronged no one. We corrupted no one. We took advantage of no one.
Відведіть для нас місце [у ваших серцях]! Ми нікого не скривдили, нікому не нашкодили, нікого не використали.
3 I say this not to condemn you, for I have said before that you are in our hearts to die together and live together.
Я не кажу цього для вашого осудження, бо вже казав раніше, що ви в наших серцях, щоб разом вмерти і разом жити.
4 Great is my boldness of speech toward you. Great is my boasting on your behalf. I am filled with comfort. I overflow with joy in all our affliction.
Маю велику впевненість щодо вас і дуже пишаюся вами! Попри всі наші труднощі, я сповнений втіхою та переповнений радістю.
5 For even when we had come into Macedonia, our flesh had no relief, but we were afflicted on every side. Fightings were outside. Fear was inside.
Адже коли ми прийшли в Македонію, то наші тіла не мали відпочинку, але зазнавали утисків звідусіль: зовні [були] конфлікти, а всередині – страхи.
6 Nevertheless, he who comforts the lowly, God, comforted us by the coming of Titus,
Але Бог, Який втішає пригнічених, потішив нас приходом Тита,
7 and not by his coming only, but also by the comfort with which he was comforted in you while he told us of your longing, your mourning, and your zeal for me, so that I rejoiced still more.
і не тільки його приходом, але й тим, як він був підбадьорений вами, сповіщаючи нас про ваше сильне прагнення, про глибоку журбу й про вашу ревність за мене. Тож я зрадів ще більше.
8 For though I grieved you with my letter, I do not regret it, though I did regret it. For I see that my letter made you grieve, though just for a while.
Навіть якщо я засмутив вас своїм листом, то не шкодую [про це]. І якщо на початку й шкодував, – бо ж бачу, що мій лист засмутив вас, хоч і ненадовго, –
9 I now rejoice, not that you were grieved, but that you were grieved to repentance. For you were grieved in a godly way, that you might suffer loss by us in nothing.
то тепер я радію. [І радію] не тому, що ви були засмучені, а тому, що цей смуток привів до покаяння. А оскільки ваш смуток був з [волі] Бога, то ви не зазнали через нас жодної втрати.
10 For godly sorrow produces repentance leading to salvation, which brings no regret. But the sorrow of the world produces death.
Бо смуток від Бога [веде] до покаяння, яке зрештою веде до спасіння, і не викликає жалю. А смуток світу веде до смерті.
11 For behold, this same thing, that you were grieved in a godly way, what earnest care it worked in you. Yes, what defense, indignation, fear, longing, zeal, and vindication! In everything you demonstrated yourselves to be pure in the matter.
Подивіться самі, яку старанність, яке виправдання, яке обурення, який страх, яке бажання, яку ревність і яке прагнення справедливості спричинило у вас це засмучення з волі Бога. Ви показали, що в усьому є чистими в цій справі.
12 So although I wrote to you, I wrote not for his cause that did the wrong, nor for his cause that suffered the wrong, but that your earnest care for us might be revealed in you in the sight of God.
Насправді я написав вам не заради того, хто вчинив зло, і не заради скривдженого, а щоб показати ваші старання заради нас перед Богом.
13 Therefore we have been comforted. In our comfort we rejoiced the more exceedingly for the joy of Titus, because his spirit has been refreshed by you all.
Саме тому ми втішилися. Та, окрім нашої втіхи, ми ще більше зраділи радістю Тита, адже ви освіжили його дух.
14 For if in anything I have boasted to him on your behalf, I was not disappointed. But as we spoke all things to you in truth, so our glorying also which I made before Titus was found to be truth.
Бо якщо я колись і хвалився вами перед ним, то не був осоромлений. І як усе, про що я вам говорив, було правдою, так і моє вихваляння вами перед Титом виявилося правдою.
15 His affection is more abundantly toward you, while he remembers all of your obedience, how with fear and trembling you received him.
Його почуття до вас стають ще міцнішими, коли він пригадує слухняність усіх вас і як ви прийняли його зі страхом і тремтінням.
16 I rejoice that in everything I am confident concerning you.
Радію, адже в усьому можу покладатися на вас.
