Псалми 88
1 Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
Пісня. Псалом синів Кореєвих. Керівнику хору. На мотив махалат лаанот. Повчання Гемана-езрахітянина. Господи, Боже мого спасіння, вдень я волаю до Тебе, вночі – я перед Тобою.
2 хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
Нехай молитва моя дійде до Твого обличчя, схили Твоє вухо до крику мого.
Бо душа моя наситилася стражданнями й життя моє наблизилося до царства смерті. (Sheol h7585)
4 Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
Мене зараховано до тих, хто спускається до прірви; я став як муж, що не має сили.
5 Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
Я покинутий між мертвими, немов ті убиті, що лежать у могилі, про яких Ти більше не згадуєш і які відкинуті від руки Твоєї.
6 Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
Ти поклав мене в глибоку прірву, у темні закутки безодні.
7 На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
Твій гнів тяжіє наді мною, і усіма могутніми хвилями Твоїми Ти пригнітив мене. (Села)
8 Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
Ти віддалив від мене моїх знайомих, зробив мене огидою для них. Мене замкнуто, і я не можу вийти;
9 стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
очі мої виснажилися від гніту. Я кликав до Тебе, Господи, щодня, простягав до Тебе свої долоні.
10 Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
Хіба Ти твориш чудеса для померлих? Чи духи померлих встануть, щоб славити Тебе?
11 Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
Чи буде звіщатися в могилі милість Твоя і вірність Твоя – в безодні Погибелі?
12 Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
Хіба серед мороку звіщають чудеса Твої і праведність Твою – у землі забуття?
13 Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
Я ж, Господи, волаю до Тебе, із самого ранку моя молитва йде Тобі назустріч.
14 Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
Чому, Господи, Ти цураєшся душі моєї, ховаєш обличчя Твоє від мене?
15 Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
Від юності своєї я пригнічений і виснажений, знесилився, несучи тягар жахів Твоїх.
16 Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
Твоя лють пройшла наді мною, жахи Твої знесилили мене.
17 вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
Вони, як вода, оточують мене цілий день, разом облягають мене.
18 друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
Ти віддалив від мене приятеля й друга, темні закутки [стали] моїми знайомими.
