Псалми 74

1 Псалом навча́льний, Аса́фів.

Повчання Асафа. Боже, чому Ти покинув [нас] навіки? Чому гнів Твій палає на овець Твого пасовища?

2 Спогадай про громаду Свою, яку Ти відда́вна набув, про племе́но спа́дку Свого, що його Ти був ви́купив, про ту го́ру Сіон, що на ній осели́вся, —

Згадай громаду Свою, яку придбав Ти віддавна, викупив як плем’я Свого спадку, гору Сіон, на якій Ти оселився.

3 підійми ж Свої сто́пи до вічних руї́н, бо во́рог усе зруйнував у святині!

Спрямуй кроки Твої до вікових руїн – усе зруйнував ворог у святилищі!

4 Ревіли Твої вороги́ у святині Твоїй, умісти́ли знаки́ за озна́ки свої, —

Супротивники Твої ревли посеред місць зборів Твого [народу], поставили знамена свої як знаки [свого панування].

5 виглядало то так, якби хто догори́ підійма́в був соки́ри в гуща́вині де́рева.

Поводилися ніби лісоруб, що замахнувся сокирою на гущавину лісу.

6 А тепер її рі́зьби ура́з розбивають вони молотко́м та соки́рами,

Та й тепер стесують разом різьблення [Храму] сокирами й топірцями.

7 Святиню Твою на огонь віддали́, осе́лю Твого Йме́ння аж доще́нту збезче́стили.

Вогню віддали святилище Твоє, збезчестили, із землею зрівняли помешкання імені Твого.

8 Сказали вони в своїм серці: „Зруйнуймо їх ра́зом!“і спали́ли в краю́ всі місця Божих зборів...

Промовили в серцях своїх: «Знищимо їх дотла!» Вони спалили усі місця зборів Божих на землі.

9 Наших озна́к ми не бачимо, нема вже пророка, і між нами немає такого, хто знає, аж доки це буде ...

Ми не бачимо ознак Божих, немає більше пророка, і немає з нами того, хто знав би, доки так буде.

10 Аж доки, о Боже, гноби́тель знуща́тися буде, зневажа́тиме ворог навіки Ім'я́ Твоє?

Доки, Боже, глумитиметься супротивник? Невже вічно глузуватиме ворог з імені Твого?

11 Для чого притри́муєш руку Свою та прави́цю Свою? З сере́дини ло́ня Свого їх пони́щ!

Чому Ти стримуєш руку Свою, правицю Свою? Витягни її із пахви, вразь [їх]!

12 А Ти, Боже, відда́вна мій Цар, Ти чиниш спасі́ння посе́ред землі!

Боже, Царю мій споконвічний, що здійснюєш спасіння посеред землі!

13 Розділив Ти був море Своєю поту́гою, побив го́лови змі́ям на во́дах,

Ти розділив море міццю Своєю, розтрощив голови морським чудовиськам.

14 Ти левіята́нові го́лову був поторо́щив, його Ти віддав був на їжу наро́дові пустині,

Ти розбив голову Левіятана, віддав [його] на поживу народові пустелі.

15 Ти був розділи́в джерело́ та поті́к, Ти ви́сушив рі́ки великі!

Ти висікав джерело і потік, Ти висушував ріки, завжди повноводні.

16 Твій день, а також Твоя ніч, приготовив Ти світло та сонце,

Тобі належить і день, і ніч; Ти встановив світило [небесне] й сонце;

17 всі грани́ці землі Ти поставив, Ти літо та зи́му створи́в!

Ти визначив усі межі землі, Ти створив літо й зиму.

18 Пам'ятай же про це: во́рог знуща́ється з Господа, а наро́д нерозумний знева́жує Йме́ння Твоє!“

Згадай, як ганьбив ворог [Тебе], Господи, і народ безумний зневажав Твоє ім’я.

19 Не віддай звірині́ душі Своєї го́рлиці, живої Твоїх бідарі́в не забудь же наза́вжди!

Не віддавай звірам душі голубки Своєї, про життя страдників Твоїх не забувай навіки.

20 Споглянь же на Свій заповіт, бо темно́ти землі повні ме́шкань насилля!

Поглянь на Завіт [Свій], бо наповнилися темні кутки землі осередками насильства.

21 Нехай не відхо́дить пригно́блений посоро́мленим, бідний та вбогий нехай прославля́ють Іме́ння Твоє!

Нехай пригнічений не повертається посоромленим, пригноблений і бідний нехай прославлять ім’я Твоє.

22 Встань же, о Боже, суди́ся за справу Свою, пам'ятай про щоде́нну нару́гу Свою від безумного!

Повстань, Боже, втруться в судову суперечку Свою; згадай, як ганьбить Тебе нерозумний цілий день.

23 Не забудь же про ве́реск Своїх ворогів, про га́лас бунтівникі́в проти Тебе, що за́вжди зростає!

Не забувай крику супротивників Своїх, лементу, що його здіймають безупинно бунтівники проти Тебе.