Псалми 73

1 Псалом Аса́фів.

Псалом Асафів. Який же добрий Бог до Ізраїля, до чистих серцем!

2 А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,

А в мене ледь не похитнулися мої ноги, мало не втратили опору мої стопи,

3 бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —

коли я позаздрив нерозумним, побачивши добробут нечестивих!

4 бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

Адже немає в них страждань до самої смерті й тіла їхні пашіють здоров’ям.

5 на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.

Вони вільні від тягарів людських, і труднощі людські не торкаються їх.

6 Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,

Тому пиха вкрила їм шию намистом, насильство вдягає їх неначе шати.

7 вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,

Вирячилися від жиру їхні очі – збулися [в них] розбещені задуми серця.

8 сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:

Глузують і говорять злісно, розмовляють зухвало про пригнічення.

9 свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!

На небеса зазіхають вуста їхні, і язик їхній по землі походжає.

10 Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду

Тому туди ж народ Його звертається, п’ють собі жадібно воду повною мірою.

11 та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,

Вони говорять: «Як дізнається Бог? Хіба є знання у Всевишнього?

12 як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“

Ось вони нечестиві, але завжди безтурботні й примножують статки!»

13 Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,

Так чи не дарма я тримав у чистоті моє серце й обмивав у невинності мої руки?

14 і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.

Я був уражений картанням цілий день і докорами сумління – щоранку.

15 Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.

Якби сказав я сам собі: «Буду міркувати, як вони!», то цим я зрадив би рід синів Твоїх.

16 І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,

І роздумував я, щоб пізнати це, але воно було тяжким в очах моїх.

17 аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:

Аж поки не увійшов я до святилища Божого й не зрозумів, яким буде їхній кінець.

18 направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!

Так, Ти ставиш їх на стежках слизьких і [потім] штовхаєш їх до загибелі.

19 Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!

Як несподівано вони перетворилися на руїну, зникли, згинули від жаху!

20 Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!

Як сновидіння [зникає] після пробудження, так і Ти, Владико, повставши, їхні мрії обернеш на сором.

21 Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,

Коли ж серце моє гарячилося й нутрощі мої терзалися,

22 а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!

тоді я був невігласом і нерозумним, мов худоба, перед Тобою.

23 Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,

Та я завжди з Тобою: Ти тримаєш мою правицю у [Своїй] руці.

24 Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!

Ти ведеш мене Своєю порадою, а потім приймеш мене у славу.

25 Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!

Хто є в мене на небі, [крім Тебе]? Коли Ти зі мною, нічого на землі не хочу!

26 Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,

Виснажилося моє тіло й моє серце, та скеля серця мого й доля моя навіки – Бог!

27 бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!

Ось ті, хто далекий від Тебе, загинуть; Ти знищиш усіх, хто блукає [вдалині] від Тебе.

28 А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!

А щодо мене, то добре мені наближатися до Бога; у Володаря Господа мій притулок, щоб я міг звіщати Його діяння.