Від Івана 5

1 Після того юдейське Свято було, і до Єрусалиму Ісус відійшов.

Після сього було сьвято Жидівське, і прийшов Ісус у Єрусалим.

2 А в Єрусалимі, біля брами Овечої, є купальня, Віфесда́ по-єврейському зветься, що мала п'ять ґа́нків.

У Єрусалимі ж коло Овечих воріт є купіль, що зветь ся по єврейська Ветезда, з пятьма ходниками.

3 У них лежало багато слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали, щоб воду пору́шено.

В них лежало велике множество недужих, слїпих, кривих, сухих, що дожидали движення води.

4 Бо ангол Господній часами спускавсь до купальні, і порушував воду, і хто перший ула́зив, як воду пору́шено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворо́бу.

Ангел бо певного часу спускавсь у купіль і збивав воду: хто ж первий улазив після збивання води, одужував, якою б нї мучив ся болестю.

5 А був там один чоловік, що тридцять і вісім ро́ків був недужим.

Був же там один чоловік, що трийцять і вісім років був у недузї.

6 Як Ісус його вгледів, що лежить, та, відаючи, що багато він ча́су слабує, говорить до нього: „Хочеш бути здоровим?“

Сього побачивши Ісус лежачого, й відаючи, що довгий уже час нездужає, рече йому: Хочеш одужати?

7 Відповів Йому хворий: „Пане, я не маю люди́ни, щоб вона, як порушено воду, до купа́льні всадила мене. А коли я прихо́джу, то передо мною вже інший ула́зить“.

Відповів Йому недужий: Господи, чоловіка не маю, щоб, як зібєть ся вода, вкинув мене в купіль; як же прийду я, инший поперед мене влазить.

8 Говорить до нього Ісус: „Уставай, візьми ложе своє — та й ходи!“

Рече йому Ісус: Устань, візьми постіль твою, та й ходи!

9 І зараз одужав оцей чоловік, і взяв ложе своє — та й ходив. Того ж дня субота була́,

зараз одужав чоловік, і взяв постїль свою, та й ходив; була ж субота того дня.

10 тому́ то сказали юдеї вздоро́вленому: „Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого“.

І казали Жиди сцїленому: Субота; не годить ся тобі брати постелї.

11 А він відповів їм: „Хто мене вздоро́вив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє — та й ходи“.

Відказав їм: Хто оздоровив мене, той мені сказав: Візьми постіль твою, та й ходи.

12 А вони запитали його: „Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє — та й ходи?“

Питали ж його: Що то за чоловік, що сказав тобі: Візьми постіль твою, та й ходи?

13 Та не знав уздоро́влений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від наро́ду, що був на тім місці.

Той же, що одужав, не знав, хто Він; бо Ісус відійшов геть, як народ був на місці тому.

14 Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: „Ось ви́дужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!“

Опісля знаходить його Ісус у церкві, і рече йому: Оце одужав єси; не гріши більш, щоб гіршого тобі не стало ся.

15 Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоро́вив його, то Ісус.

Пійшов чоловік, та й сповістив Жидів, що се Ісус, що оздоровив його.

16 І тому́ зачали́ юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу.

За се гонили Ісуса Жиди й шукали Його вбити, що се зробив у суботу.

17 А Ісус відповів їм: „Отець Мій працює аж досі, — працюю і Я“.

Ісус же відказав їм: Отець мій досї робить і я роблю.

18 І тому́ то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу пору́шував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим ро́блячись Богові рівним.

За се ж ще більш шукали Його Жиди вбити, що не то ламле суботу, а ще й Отцем своїм зве Бога, рівним себе ставлячи Богу.

19 Відповів же Ісус і сказав їм: „Поправді, поправді кажу́ вам: Син нічо́го робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що ро́бить Отець; бо що робить Він, те так само й Син ро́бить.

Озвав ся ж Ісус і рече їм: Істино, істино глаголю вам: Не може Син нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець те робить: що бо Той робить, те й Син так само робить.

20 Бо Отець любить Сина, і показує все, що Сам робить, Йому. І покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивува́лись.

Отець бо любить Сина, і все показує Йому, що сам робить; і більші сих покаже Йому діла, щоб ви дивувались.

21 Бо як мертвих Отець воскрешає й ожи́влює, так і Син, кого хоче, ожи́влює.

Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживлює, так і Син, кого хоче, оживлюе.

22 Бо Отець і не судить ніко́го, а ввесь суд віддав Синові,

Бо Отець і не судить нїкого, а суд увесь дав Синові,

23 щоб усі шанували і Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, — не шанує Отця, що послав Його.

щоб усї шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, не шанує Отця, що післав Його.

24 Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає сло́ва Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, — життя вічне той має, і на суд не прихо́дить, але перейшов він від смерти в життя. (aiōnios g166)

Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має житте вічне, і на суд не прийде, а перейде від смерти в життє. (aiōnios g166)

25 Поправді, поправді кажу́ вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, оживуть.

Істино, істино глаголю вам: Що прийде час, і нинї єсть, що мертві почують голос Сина Божого, й почувши оживуть.

26 Бо як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі.

Бо, як Отець має життє в собі, так дав і Синові життє мати в собі,

27 І Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він — Людський Син.

і власть дав Йому і суд чинити; бо Він Син чоловічий.

28 Не дивуйтесь цьому́, бо надхо́дить година, коли всі, хто в гроба́х, — Його голос почують,

Не дивуйтесь сьому, бо прийде час, що в гробах почують голос Його,

29 і повихо́дять ті, що чинили добро, на воскре́сення життя, а котрі́ зло чинили, на воскре́сення Су́ду.

і повиходять: которі добро робили, в воскресеннє життя, а которі зло робили, в воскресеннє суду.

30 Я нічого не мо́жу роби́ти Сам від Себе. Як Я чую, суджу́, і Мій суд справедливий, — не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.

Не можу я робити від себе нїчого: як чую, суджу; і суд мій праведний; бо не шукаю волї моєї, а волї пославшого мене Отця.

31 Коли сві́дчу про Себе Я Сам, то свідо́цтво Моє неправдиве.

Коли я сьвідкую про себе, сьвідченнє моє не правдиве.

32 Є Інший, Хто сві́дчить про Мене, і Я знаю, що правдиве свідо́цтво, яким сві́дчить про Мене.

Инший єсть, хто сьвідкує про мене; і я знаю, що правдиве сьвідченнє, котре про мене сьвідкує.

33 Ви послали були́ до Івана, і він сві́дчив про правду.

Ви посилали до Йоана, й сьвідкував правді.

34 Та Я не від людини свідо́цтва приймаю, але це говорю́, щоб були ви спасені.

Я же не від чоловіка сьвідченнє приймаю, а глаголю се, щоб ви спаслись.

35 Він світильником був, що горів і світив, та ви тільки хвилю хотіли поті́шитись світлом його.

Той був сьвітильник горючий і сьвітючий; ви ж хотіли повеселитись на часину сьвітлом його.

36 Але Я маю свідчення більше за Іванове, бо ті справи, що Отець Мені дав, щоб Я виконав їх, ті справи, що Я їх чиню́, самі сві́дчать про Мене, що Отець Мене послав!

Я ж маю сьвідченнє більше Йоанового: дїла бо, що дав менї Отець, щоб їх скінчити, ті діла, що я роблю, сьвідкують про мене, що Отець мене післав.

37 Та й Отець, що послав Мене, Сам засві́дчив про Мене; але ви ані голосу Його не чули ніко́ли, ані виду Його не бачили.

І пославший мене Отець сам сьвідкував про мене. Анї голосу Його не чули ви нїколи, анї виду Його не бачили;

38 Навіть сло́ва Його ви не маєте, щоб у вас перебува́ло, бо не вірите в То́го, Кого Він послав.

і слова Його не маєте пробуваючого в вас; бо кого післав Він, тому ви не віруєте.

39 Дослідіть но Писа́ння, бо ви ду́маєте, що в них маєте вічне життя, — вони ж сві́дчать про Мене! (aiōnios g166)

Прослідіть писання; бо ви думаєте в них життє вічне мати; й ті сьвідкують про мене. (aiōnios g166)

40 Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя.

Та не хочете прийти до мене, щоб життє мати.

41 Від людей не приймаю Я слави,

Чести від людей не приймаю.

42 але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте.

Та я спізнав вас, що любови Божої не маєте в собі.

43 Я прийшов у Йме́ння Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж при́йде інший у йме́ння своє, того при́ймете ви.

Я прийшов в імя Отця мого, і не приймаєте мене. Коли инший прийде в імя своє, того приймете.

44 Як ви можете вірувати, коли славу один від одно́го приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не пра́гнете ви?

Як ви можете вірувати, славу один од одного приймаючи, а славу що від одного Бога, не шукаєте?

45 Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, — є, хто вас винуватити бу́де, — Мойсей, що на нього наді́єтесь ви!

Не думайте, що я обвинувачу вас перед Отцем: є хто винуватить вас: Мойсей, що на него вповаєте.

46 Коли́ б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він.

Коли б ви вірували Мойсейові, вірували б менї; бо про мене той писав.

47 Якщо писа́нням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?“

Коли ж його писанням не віруєте, як моїм словам вірувати мете?