1 до коринтян 13
1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
Though in every tongue of men and of angels I spoke, and had not love, I should be as brass which soundeth, or a cymbal which giveth voice.
2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
And though there were in me prophecy, and I knew all mysteries, and all knowledge, and though there were in me all faith, as that I could remove the mountain, and love were not in me, I should be nothing.
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
And if all I have I make to feed the poor, and I deliver my body to burn, and love be not in me, I profit nothing.
4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
LOVE is patient and benign; love envieth not; love is not tumultuous, nor inflated;
5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
it acteth not with unseemliness, nor seeketh its own; it is not angry, nor thoughtful of evil;
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
it rejoiceth not in iniquity, but rejoiceth in the truth.
7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
It endureth every thing, believeth every thing; it hopeth all, endureth all.
8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
Love never falleth; for prophecies shall be abolished, and tongues be silent, and knowledge be abolished:
9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
for it is a little of much that we know, and a little of much we prophesy;
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
but when the perfection shall have come, then shall be abolished that which is little.
11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
When I was a child, as a child I spake, and as a child I thought, and as a child I reasoned; but when I had become a man I abolished these things of childhood.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
But now as in a mirror we see in a figure; but then- the face before the face. Now I know a little of much; but then shall I know even as I am known.
13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
For these are the three that remain, faith and hope and love; but the greatest of these is love.
