Job 7
1 Is not the life of man upon earth a state of trial? and his existence as that of a hireling by the day?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Or as a servant that fears his master, and one who has grasped a shadow? or as a hireling waiting for his pay?
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 So have I also endured months of vanity, and nights of pain have been appointed me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Whenever I lie down, I say, When [will it be] day? and whenever I rise up, again [I say] when [will it be] evening? and I am full of pains from evening to morning.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 And my body is covered with loathsome worms; and I waste away, scraping off clods of dust from my eruption.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 And my life is lighter than a word, and has perished in vain hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember then that my life is breath, and mine eye shall not yet again see good.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 The eye of him that sees me shall not see me [again]: your eyes are upon me, and I am no more.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 [I am] as a cloud that is cleared away from the sky: for if a man go down to the grave, he shall not come up again: (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 and he shall surely not return to his own house, neither shall his place know him any more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Then neither will I refrain my mouth: I will speak being in distress; being in anguish I will disclose the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I a sea, or a serpent, that you have set a watch over me?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 I said that my bed should comfort me, and I would privately counsel with myself on my couch.
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 You scare me with dreams, and do terrify me with visions.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 You will separate life from my spirit; and yet [keep] my bones from death.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 For I shall not live for ever, that I should patiently endure: depart from me, for my life [is] vain.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 For what is man, that you have magnified him? or that you give heed to him?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 Will you visit him till the morning, and judge him till [the time of] rest?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 How long do you not let me alone, nor let me go, until I shall swallow down my spittle?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 If I have sinned, what shall I be able to do, O you that understand the mind of men? why have you made me as your accuser, and [why] am I a burden to you?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Why have you not forgotten my iniquity, and purged my sin? but now I shall depart to the earth; and in the morning I am no more.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
