Job 6
1 But Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh that one would indeed weigh the wrath that is upon me, and take up my griefs in a balance together!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 And verily they would be heavier than the sand by the seashore: but, as it seems, my words are vain.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For the arrows of the Lord are in my body, whose violence drinks up my blood: whenever I am going to speak, they pierce me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 What then? will the wild ass bray for nothing, if he is not seeking food? or again, will the ox low at the manger, when he has a fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Shall bread be eaten without salt? or again, is there taste in empty words?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 For my wrath can’t cease; for I perceive my food as the smell of a lion [to be] loathsome.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 For oh that he would grant [my desire], and my petition might come, and the Lord would grant my hope!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Let the Lord begin and wound me, but let him not utterly destroy me.
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Let the grave be my city, upon the walls of which I have leaped: I will not shrink from it; for I have not denied the holy words of my God.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 For what is my strength, that I continue? what is my time, that my soul endures?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Is my strength the strength of stones? or is my flesh of brass?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Or have I not trusted in him? but help is [far] from me.
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Mercy has rejected me; and the visitation of the Lord has disregarded me.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 My nearest relations have not regarded me; they have passed me by like a failing brook, or like a wave.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 They who used to reverence me, now have come against me like snow or congealed ice.
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 When it has melted at the approach of heat, it is not known what it was.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Thus I also have been deserted of all; and I am ruined, and become an outcast.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Behold the ways of the Thaemanites, you that mark the paths of the Sabaeans.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They too that trust in cities and riches shall come to shame.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 But you also have come to me without pity; so that beholding my wound you are afraid.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 What? have I made any demand of you? or do I ask for strength from you,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 to deliver me from enemies, or to rescue me from the hand of the mighty ones?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Teach you me, and I will be silent: if in anything I have erred, tell me.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 But as it seems, the words of a true man are vain, because I do not ask strength of you.
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Neither will your reproof cause me to cease my words, for neither will I endure the sound of your speech.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Even because you attack the fatherless, and insult your friend.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 But now, having looked upon your countenances, I will not lie.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Sit down now, and let there not be unrighteousness; and unite again with the just.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 For there is no injustice in my tongue; and does not my throat meditate understanding?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
