Job 7
1 Nije l' vojska život čovjekov na zemlji? Ne provodi l' dane poput najamnika?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Kao što trudan rob za hladom žudi, poput nadničara štono plaću čeka,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 mjeseci jada tako me zapadoše i noći su mučne meni dosuđene.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Liježuć' mislim svagda: 'Kada ću ustati?' A dižuć se: 'Kada večer dočekati!' I tako se kinjim sve dok se ne smrkne.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 PÓut moju crvi i blato odjenuše, koža na meni puca i raščinja se.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Dani moji brže od čunka prođoše, promakoše hitro bez ikakve nade.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Spomeni se: život moj je samo lahor i oči mi neće više vidjet' sreće!
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Prijateljsko oko neće me gledati; pogled svoj u mene upro si te sahnem.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Domu svome natrag ne vraća se nikad, njegovo ga mjesto više ne poznaje.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Ustima ja svojim stoga branit' neću, u tjeskobi duha govorit ću sada, u gorčini duše ja ću zajecati.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Zar sam more ili neman morska, pa si stražu nada mnom stavio?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Kažem li: 'Na logu ću se smirit', ležaj će mi olakšati muke',
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 snovima me prestravljuješ tada, prepadaš me viđenjima mučnim.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Kamo sreće da mi se zadavit'! Smrt mi je od patnja mojih draža.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Ja ginem i vječno živjet neću; pusti me, tek dah su dani moji!
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Što je čovjek da ga toliko ti cijeniš, da je srcu tvojem tako prirastao
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 i svakoga jutra da njega pohodiš i svakoga trena da ga iskušavaš?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Kada ćeš svoj pogled skinuti sa mene i dati mi barem pljuvačku progutat'?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Ako sam zgriješio, što učinih tebi, o ti koji pomno nadzireš čovjeka? Zašto si k'o metu mene ti uzeo, zbog čega sam tebi na teret postao?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Zar prijestupa moga ne možeš podnijeti i ne možeš prijeći preko krivnje moje? Jer, malo će proći i u prah ću leći, ti ćeš me tražiti, al' me biti neće.”
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
