До римлян 11
1 Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув наро́да Свого́? Зо́всім ні! Бо й я ізра́їльтянин, із насіння Авраамового, Веніями́нового племени.
Итак спрашиваю: неужели Бог отверг народ Свой? Никак. Ибо и я Израильтянин, от семени Авраамова, из колена Вениаминова.
2 Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:
Не отверг Бог народа Своего, который Он наперед знал. Или не знаете, что говорит Писание в повествовании об Илии? Как он жалуется Богу на Израиля, говоря:
3 „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“.
Господи! пророков Твоих убили, жертвенники Твои разрушили; остался я один, и моей души ищут.
4 Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.
Что же говорит ему Божеский ответ? Я соблюл Себе семь тысяч человек, которые не преклонили колени перед Ваалом.
5 Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.
Так и в нынешнее время, по избранию благодати, сохранился остаток.
6 А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.
Но если по благодати, то не по делам; иначе благодать не была бы уже благодатью. А если по делам, то это уже не благодать; иначе дело не есть уже дело.
7 Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,
Что же? Израиль, чего искал, того не получил; избранные же получили, а прочие ожесточились,
8 як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.
как написано: Бог дал им дух усыпления, глаза, которыми не видят, и уши, которыми не слышат, даже до сего дня.
9 А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;
И Давид говорит: да будет трапеза их сетью, тенетами и петлею в возмездие им;
10 нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“
да помрачатся глаза их, чтобы не видеть, и хребет их да будет согбен навсегда.
11 Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.
Итак спрашиваю: неужели они преткнулись, чтобы совсем пасть? Никак. Но от их падения спасение язычникам, чтобы возбудить в них ревность.
12 А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?
Если же падение их - богатство миру, и оскудение их - богатство язычникам, то тем более полнота их.
13 Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,
Вам говорю, язычникам. Как Апостол язычников, я прославляю служение мое.
14 може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.
Не возбужу ли ревность в сродниках моих по плоти и не спасу ли некоторых из них?
15 Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?
Ибо если отвержение их - примирение мира, то что будет принятие, как не жизнь из мертвых?
16 А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.
Если начаток свят, то и целое; и если корень свят, то и ветви.
17 Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,
Если же некоторые из ветвей отломились, а ты, дикая маслина, привился на место их и стал общником корня и сока маслины,
18 то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.
то не превозносись перед ветвями. Если же превозносишься, то вспомни, что не ты корень держишь, но корень тебя.
19 Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.
Скажешь: “Ветви отломились, чтобы мне привиться”
20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.
Хорошо. Они отломились неверием, а ты держишься верою: не гордись, но бойся.
21 Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!
Ибо если Бог не пощадил природных ветвей, то смотри, пощадит ли и тебя.
22 Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.
Итак, видишь благость и строгость Божию: строгость к отпадшим, а благость к тебе, если пребудешь в благости Божией; иначе и ты будешь отсечен.
23 Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.
Но и те, если не пребудут в неверии, привьются, потому что Бог силен опять привить их.
24 Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?
Ибо если ты отсечен от дикой по природе маслины и не по природе привился к хорошей маслине, то тем более сии природные привьются к своей маслине.
25 Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не були́ ви високої думки про себе, що жорстокість ста́лась Ізраїлеві поча́сти, аж поки не вві́йде повне число поган,
Ибо не хочу оставить вас, братия, в неведении о тайне сей, - чтобы вы не мечтали о себе, что ожесточение произошло в Израиле отчасти, до времени, пока войдет полное число язычников;
26 і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: „При́йде з Сіо́ну Спаситель, і відве́рне безбожність від Якова,
и так весь Израиль спасется, как написано: придет от Сиона Избавитель, и отвратит нечестие от Иакова.
27 і це запові́т їм від Мене, коли відійму́ гріхи їхні!“
И сей завет им от Меня, когда сниму с них грехи их.
28 Тож вони за Єва́нгелією вороги ради вас, а за вибором — улю́блені ради отців.
В отношении к благовестию они враги ради вас; а в отношении к избранию - возлюбленные Божии ради отцов.
29 Бо да́ри й покли́кання Божі невідмінні.
Ибо дары и призвание Божие непреложны.
30 Бо як і ви були́ колись неслухняні Богові, а тепер поми́лувані через їхній непо́слух,
Как и вы некогда были непослушны Богу, а ныне помилованы, по непослушанию их,
31 так і вони тепер спроти́вились для поми́лування вас, щоб і самі були помилувані.
так и они теперь непослушны для помилования вас, чтобы и сами они были помилованы.
Ибо всех заключил Бог в непослушание, чтобы всех помиловать. (eleēsē g1653)
33 О глиби́но багатства, і премудрости, і знання́ Божого! Які недовідо́мі при́суди Його, і недослі́джені дороги Його!
О, бездна богатства и премудрости и ведения Божия! Как непостижимы судьбы Его и неисследимы пути Его!
34 „Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому?
Ибо кто познал ум Господень? Или кто был советником Ему?
35 Або хто давніш Йому дав, і йому бу́де відда́но?“
Или кто дал Ему наперед, чтобы Он должен был воздать?
