Псалми 109

1 Для дириґента хору. Псалом Давидів.

Керівнику хору. Псалом Давидів. Боже моєї хвали, не мовчи,

2 бо мої вороги́ порозкрива́ли на мене уста́ нечести́ві та пе́льки лукаві, язиком неправди́вим говорять зо мною!

адже нечестиві й підступні люди відкрили на мене вуста свої, говорять зі мною брехливим язиком.

3 І вони оточили мене словами нена́висти, і без причини на мене воюють,

Оточили мене словами ненависті й даремно воюють зі мною.

4 обмовля́ють мене за любов мою, а я — молюся за них,

За любов мою ворогують зі мною, а я [заглиблюся] в молитву.

5 вони віддають мені злом за добро, і не́навистю — за любов мою!

Вони віддячують мені злом за добро й ненавистю – за мою любов.

6 Постав же над ним нечестивого, і по правиці його сатана́ нехай стане!

Постав над ним нечестивця, і обвинувач нехай стане по його правиці.

7 Як буде суди́тись — нехай вийде винним, молитва ж його бодай стала гріхом!

Коли постане він перед судом, нехай виявиться винним і молитва його нехай вважається гріхом.

8 Нехай дні його будуть коро́ткі, хай інший маєток його забере́!

Нехай дні його будуть нечисленними, нехай інший займе його становище.

9 Бодай діти його стали си́ротами, а жінка його — удовою!

Нехай діти його стануть сиротами, а дружина його – вдовою.

10 І хай діти його все мандру́ють та же́брають, і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував!

Нехай нащадки його тиняються й жебрають, нехай просять на руїнах своїх [домівок].

11 Бодай їм тене́та розставив лихва́р на все, що його, і нехай розграбу́ють чужі його працю!

Нехай захопить лихвар усе, що є в нього, і чужі пограбують плоди його праці.

12 Щоб до нього ніхто милосердя не виявив, і бодай не було його си́ротам милости!

Нехай не буде нікого, хто виявив би йому співчуття, і над сиротами його нехай ніхто не змилується.

13 Щоб на зни́щення стали наща́дки його, бодай було скре́слене в другому роді ім'я́ їхнє!

Нехай будуть викорінені його нащадки й зітреться ім’я його в наступному поколінні.

14 Беззаконня батькі́в його хай пам'ята́ється в Господа, і хай не стирається гріх його матері!

Нехай згадаються перед Господом беззаконня його предків і гріх матері його не буде стертий.

15 Нехай будуть вони перед Господом за́вжди, а Він нехай вирве з землі їхню пам'ять, —

Нехай [гріхи його] будуть завжди перед Господом і нехай викорінена буде з землі пам’ять його

16 во́рог бо не пам'ятав милосердя чини́ти, і напастува́в був люди́ну убогу та бідну, та серцем засму́чену, щоб убивати її!

за те, що він не пам’ятав виявляти [іншим] милість, але переслідував пригніченого, бідного й зламаного серцем, щоб умертвити його.

17 Полюбив він прокля́ття, бодай же на нього воно надійшло! — і не хотів благослове́ння, — щоб воно віддалилось від нього!

Він любив прокляття – воно прийде до нього; йому не подобалося благословення – воно від нього віддалиться.

18 Зодягнув він прокляття, немов свою одіж, прося́кло воно, як вода, в його ну́тро, та в кості його, мов олива!

Оскільки він вдягався в прокляття, мов у шати, воно просякло, як вода, в його нутро, і, немов олія, – у його кістки.

19 Бодай воно стало йому за одежу, в яку зодягне́ться, і за пояс, що за́вжди він ним підпере́жеться!

Нехай стане воно для нього одягом, у який він огортається, і поясом, яким він завжди підперізується.

20 Це заплата від Господа тим, хто мене обмовля́є, на душу мою нагово́рює зло!

Така відплата від Господа тому, хто ворогує проти мене, і тим, хто зле говорить на душу мою.

21 А Ти Господи, Владико, зо мною зроби ради Йме́ння Свого́, що добре Твоє милосердя, — мене порятуй,

Ти ж, Господи, Володарю, вступися за мене заради імені Твого; через доброту милосердя Твого визволи мене.

22 бо я вбогий та бідний, і зра́нене серце моє в моїм ну́трі!

Адже я пригнічений і бідний і серце моє зранене в нутрі моєму.

23 Я ходжу́, мов та тінь, коли хи́литься день, немов сарана́ — я відки́нений!

Я сную, немов похилена тінь, як сарану, струшують мене.

24 Коліна мої знеси́лилися з по́сту, і ви́худло тіло моє з недостачі оливи,

Мої коліна ослабли від посту, і тіло моє геть виснажилося без олії.

25 і я став для них за посміхо́вище, коли бачать мене, — головою своєю хитають.

Я став посміховищем для них: ті, що бачать мене, похитують [глузливо] головами своїми.

26 Поможи мені, Господи, Боже мій, за Своїм милосердям спаси Ти мене!

Допоможи мені, Господи, Боже мій, врятуй мене за милістю Твоєю.

27 І нехай вони знають, що Твоя це рука, що Ти, Господи, все це вчини́в!

Нехай же знають, що це рука Твоя, що це Ти зробив, Господи.

28 Нехай проклинають вони, Ти ж поблагослови́! Вони повстають, та нехай засоро́млені бу́дуть, а раб Твій раді́тиме!

Нехай вони проклинають, а Ти благослови; вони повстануть, але посоромляться, а слуга Твій радітиме.

29 Хай зодя́гнуться га́ньбою ті, хто мене обмовля́є, і хай вони сором свій вдягнуть, як шату!

Нехай вдягнуться в безчестя ті, хто проти мене ворогує, і огорнуться ганьбою, немов шатами.

30 Я уста́ми своїми хвали́тиму голосно Господа, і між багатьма́ Його сла́вити буду,

Я буду славити вустами моїми Господа завзято й серед велелюддя хвалитиму Його.

31 бо стоїть на правиці убогого Він для спасі́ння від тих, хто осуджує душу його!

Бо Він стоїть по правиці від бідняка, щоб врятувати його від тих, хто судить його душу.