Приповісті 27
1 Не вихва́люйся за́втрашнім днем, бо не знаєш, що день той поро́дить.
Не хвалися о утрии, не веси бо, что родит (день) находяй.
2 Нехай інший тебе вихваля́є, а не уста твої, чужий, а не губи твої.
Да хвалит тя искренний, а не твоя уста, чуждий, а не твои устне.
3 Камі́ння — тяга́р, і пісок — важка річ, та гнів нерозумного тяжчий від них від обох.
Тяжко камень и неудобоносно песок, гнев же безумнаго тяжший обоего.
4 Лютість — жорстокість, а гнів — то зато́плення, та хто перед заздрістю всто́їть?
Безмилостивна ярость и остр гнев, но ничтоже постоит ревности.
5 Ліпше відкрите карта́ння, ніж таємна любов.
Лучше обличения откровенна тайныя любве.
6 Побої коханого вірність показують, а в нена́висника поцілу́нки числе́нні.
Достовернее суть язвы друга, нежели вольная лобзания врага.
7 Сита душа топче й мед щільнико́вий, а голодній душі все гірке́ — то солодке.
Душа в сытости сущи сотам ругается: души же нищетней и горькая сладка являются.
8 Як птах, що гніздо́ своє кинув, так і люди́на, що з місця свого мандру́є.
Якоже егда птица отлетит от гнезда своего, тако человек порабощается, егда устранится от своих мест.
9 Олива й кадило поті́шують серце, і солодкий нам друг за душевну пораду.
Миры и вином и фимиамы красуется сердце, растерзаваетжеся от бед душа.
10 Друга свого й друга батька свого не кидай, а в дім брата свого не прихо́дь в день нещастя свого́, — ліпший сусіда близьки́й за далекого брата!
Друга твоего или друга отча не оставляй: в дом же брата своего не вниди неблагополучно: лучше друг близ, неже брат далече живый.
11 Будь мудрий, мій сину, й потіш моє серце, і я матиму що відповісти́, як мені докоря́тиме хто.
Мудр буди, сыне, да веселится сердце твое, и отврати от себе понослива словеса.
12 Мудрий бачить лихе — і ховається, а безумні йдуть — і караються.
Хитрый злым находящым укрывается: безумнии же нашедше тщету постраждут.
13 Візьми його одіж, бо він поручивсь за чужого, і за чужи́нку заста́ву візьми.
Отими ризу его, прейде бо досадитель, иже чуждая погубляет.
14 Хто сильним голосом благословляє із ра́ннього ранку свого товариша, — за прокля́ття залічується це йому.
Иже аще благословит друга утро велиим гласом, от кленущаго ни чимже разнствовати возмнится.
15 Ри́нва, постійно теку́ча слотли́вого дня та жінка сварли́ва — одна́кове:
Капли изгоняют человека в день зимен из дому его, тако и жена клеветливая из своего дому.
16 хто хоче сховати її — той вітра ховає, чи оливу паху́чу правиці своєї, що видасть себе.
Север жесток ветр, именем же приятен нарицается.
17 Як гострить залізо залізо, так гострить люди́на лице свого друга.
Железо железа острит: муж же поощряет лице дружне.
18 Сторож фіґо́вниці пло́ди її споживає, а хто пана свого стереже, той шанований.
Иже насаждает смоковницу, снесть плоды ея: а иже хранит господа своего, честен будет.
19 Як лице до лиця у воді, так серце люди́ни до серця люди́ни.
Якоже суть неподобна лица лицам, сице ниже сердца человеков.
Ад и Погибель не насыщаются: такожде и очи человечестии несыти. (Sheol h7585)
21 Що для срі́бла топи́льна посу́дина, і го́рно — для золота, те для людини уста́, які хвалять її.
Искушение сребру и злату раздежение: муж же искушается усты хвалящих его.
22 Хоч нерозумного будеш товкти́ товкаче́м поміж зе́рнами в сту́пі, — не віді́йде від нього глупо́та його!
Аще биеши безумнаго посреде сонмища срамляя его, не отимеши безумия его.
23 До́бре знай вигляд своєї отари, поклади своє серце на че́реди,
Разумне разумевай души стада твоего, и да приставиши сердце твое ко твоим стадам.
24 бо багатство твоє не навіки, і чи корона твоя з роду в рід?
Яко не во век мужеви держава и крепость, ниже предает от рода в род.
25 Появилася зе́лень, і трава показалась, і збирається сіно із гір, —
Прилежи о злацех сущих на поли и пожнеши траву, и собирай сено нагорное,
26 будуть ві́вці тобі на вбрання́, і козли́ — ціна поля,
да имаши овцы на одеяние: почитай поле, да будут ти агнцы.
27 і молока твоїх кіз буде до́сить на ї́жу тобі, на їду́ твого дому, і на життя для служни́ць твоїх.
Сыне, от мене имаши речения крепка в жизнь твою и в жизнь твоих служителей.
