Приповісті 26

1 Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.

Якоже роса в жатву и якоже дождь в лете, тако несть безумному чести.

2 Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.

Якоже птицы отлетают и врабиеве, тако клятва суетная не найдет ни на когоже.

3 Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.

Якоже бичь коню и остен ослу, тако жезл языку законопреступну.

4 Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.

Не отвещай безумному по безумию его, да не подобен ему будеши:

5 Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.

но отвещай безумному по безумию его, да не явится мудр у себе.

6 Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.

От путий своих поношение творит, иже посла вестником безумным слово.

7 Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.

Отими шествие от глезн и законопреступление от уст безумных.

8 Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.

Иже привязует камень в пращи, подобен есть дающему безумному славу.

9 Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.

Терния прозябают в руце пияницы, и порабощение в руце безумных.

10 Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.

Многими волнуется всяка плоть безумных, сокрушается бо изступление их.

11 Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.

Якоже пес, егда возвратится на своя блевотины, и мерзок бывает, тако безумный своею злобою возвращься на свой грех. Есть стыд наводяй грех, и есть стыд слава и благодать.

12 Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.

Видех мужа непщевавша себе мудра быти, упование же имать безумный паче его.

13 Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“

Глаголет ленивый послан на путь: лев на путех, на стогнах же разбойницы.

14 Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.

Якоже дверь обращается на пяте, тако ленивый на ложи своем.

15 Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.

Скрыв ленивый руку в недро свое не возможет принести ко устом.

16 Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.

Мудрейший себе ленивый является, паче во изюбилии износящаго весть.

17 Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.

Якоже держай за ошиб пса, тако председателствуяй чуждему суду.

18 Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,

Якоже врачуемии мещут словеса на человеки, сретаяй же словом первый запнется:

19 так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“

тако вси коварствующии над своими други: егда же увидени будут, глаголют, яко играя содеях.

20 З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.

Во мнозех древех растет огнь: а идеже несть разгневляюща, умолкает свар.

21 Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.

Огнище углию, и дрова огневи: муж же клеветлив в мятеж свара.

22 Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.

Словеса ласкателей мягка: сия же ударяют в сокровища утроб.

23 Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —

Сребро даемо с лестию, якоже скудель вменяемо: устне гладки сердце покрывают прискорбно.

24 устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:

Устнама вся обещавает плачай враг, в сердцы же содевает лесть.

25 коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!

Аще тя молит враг велиим гласом, не веруй ему, седмь бо есть лукавствий в души его.

26 Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.

Таяй вражду составляет лесть: открывает же своя грехи благоразумный на сонмищих.

27 Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.

Изрываяй яму искреннему впадется в ню: валяяй же камень на себе валит.

28 Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.

Язык лжив ненавидит истины, уста же непокровенна творят нестроение.