Від Матвія 27
1 А коли настав ра́нок, усі первосвященики й старші наро́ду зібрали нараду супроти Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть.
Як же настав ранок, зробили раду всі архиєреї й старші людські
2 І, зв'язавши Його, повели́, та й По́нтію Пилату намісникові віддали́.
і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.
3 Тоді Юда, що ви́дав Його, як побачив, що Його засудили, розкаявся, і вернув тридцять срібнякі́в первосвященикам і старшим,
Тоді, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшині,
4 та й сказав: „Я згрішив, невинну кров ви́давши“. Вони ж відказали: „А нам що до того? Дивись собі сам“.
кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що дам до того? ти побачиш.
5 І, кинувши в храм срібняки́, відійшов, а потому пішов, — та й повісився.
І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся.
6 А первосвященики, як взяли срібняки́, то сказали: „Цього не годи́ться покласти до сховку церковного, — це ж бо заплата за кров“.
Архиєреї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се ціна крові.
7 А порадившись, купили на них поле ганча́рське, щоб мандрівників ховати,
Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих.
8 чому й зветься те поле „полем крови“аж до сьогодні.
Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день.
9 Тоді справдилось те, що сказав був пророк Єремі́я, промовляючи: „І взяли вони тридцять срібнякі́в, заплату Оціненого, що Його оцінили сини Ізраїлеві,
Тоді справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, ціну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля,
10 і дали́ їх за поле ганча́рське, як Господь наказав був мені“.
і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.
11 Ісус же став перед намісником. І намі́сник Його запитав і сказав: „Чи Ти Цар Юдейський?“Ісус же йому відказав: „Ти кажеш“.
Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси.
12 Коли ж первосвященики й старші Його винуватили, Він нічо́го на те не відказував.
А, як винуватили Його архиєреї та старші, не відказував нічого.
13 Тоді каже до Нього Пила́т: „Чи не чуєш, — як багато на Тебе свідку́ють?“
Тоді каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе?
14 А Він ні на одне слово йому не відказував, так що намісник був ду́же здивований.
І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.
15 Мав же намісник звича́й відпускати на свято наро́дові в'я́зня одно́го, котро́го хотіли вони.
На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотіли.
16 Був тоді в'я́зень відо́мий, що звався Вара́вва.
Мали ж тоді знаного вязника, на прізвище Вараву.
17 І, як зібрались вони, то сказав їм Пилат: „Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?“
Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа?
18 Бо він знав, що Його через за́здрощі видали.
Знав бо, що через зависть видали Його.
19 Коли ж він сидів на судде́вім сиді́нні, його дружи́на прислала сказати йому: „Нічо́го не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього“.
Як же сидів він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через него.
20 А первосвященики й старші попідмовля́ли наро́д, щоб просити за Варавву, а Ісусові смерть заподі́яти.
Архиєреї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили.
21 Намісник тоді відповів і сказав їм: „Котро́го ж із двох ви бажаєте, щоб я вам відпустив?“Вони ж відказали: „Варавву“.
Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву.
22 Пилат каже до них: „А що́ ж маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?“Усі закричали: „Нехай ро́зп'ятий бу́де!“
Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на призвіще Христом? Кажуть йому всі: Нехай буде рознятий.
23 А намісник спитав: „Яке ж зло Він зробив?“Вони ж зачали́ ще сильніше кричати й казати: „Нехай ро́зп'ятий буде!“
Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде рознятий.
24 І, як побачив Пила́т, що нічо́го не вдіє, а неспо́кій ще більший стається, набрав він води, та й перед народом умив свої руки й сказав: „Я невинний у крові Його! Самі ви побачите“.
Бачивши ж Пилат, що нічого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите.
25 А ввесь наро́д відповів і сказав: „На нас Його кров і на наших дітей!“
І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на діти наші.
26 Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, збичувавши, він видав, щоб ро́зп'ятий був.
Тоді відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.
27 Тоді то намісникові вояки́, до прето́рія взявши Ісуса, зібрали на Нього ввесь відділ.
Тоді воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту.
28 І, роздягнувши Його, багряни́цю наділи на Нього.
І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ;
29 І, сплівши з терни́ни вінка, покла́ли Йому на голову, а трости́ну в прави́цю Його. І, навко́лішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“
і, сплівши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на коліна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський!
30 І, плювавши на Нього, хапали тростину, та й по голові Його били.
І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його.
31 А коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього плаща́, і зодягнули в одежу Його. І повели́ Його на розп'яття́.
І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпятє.
32 А виходячи, стріли одного кіріне́янина, — Си́мон на йме́ння, — його змусили не́сти для Нього хреста.
Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,
33 І, прибувши на місце, що зветься Голго́фа, цебто сказати „Черепо́вище“,
І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце,
34 дали́ Йому пити вина, із гірко́тою змішаного, — та, покуштувавши, Він пити не схотів.
дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотів пити.
35 А розп'я́вши Його, вони поділили одежу Його, кинувши же́реба.
Розпявши ж Його, поділили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Поділили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб.
36 І, посідавши, стерегли́ Його там.
І, посідавши, стерегли Його там;
37 І напис провини Його помістили над Його головою: „Це Ісус, Цар Юдейський“.
і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.
38 Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників: одного право́руч, а одного ліво́руч.
Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї.
39 А хто побіч прохо́див, Його лихосло́вили та головами своїми хитали,
Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми,
40 і казали: „Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, — спаси Само́го Себе! Коли Ти Божий Син, то зійди з хреста!“
і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста.
41 Так само ж і первосвященики з книжниками та старши́ми, насміхаючися, говорили:
Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали:
42 „Він інших спасав, — а Само́го Себе не може спасти́! Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зі́йде тепер із хреста, — і ми повіримо Йому!
Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него;
43 Покладав Він надію на Бога, — нехай Той Його тепер визволить, якщо Він угодний Йому́. Бо Він говорив: „Я — Син Божий“.
Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його, казав бо: Я Син Божий.
44 Також насміхалися з Нього й розбійники, що з Ним були ро́зп'яті.
Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.
45 А від години шостої аж до години дев'ятої — те́мрява сталась по ці́лій землі!
Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої.
46 А коло години дев'ятої скрикнув Ісус гучни́м голосом, кажучи: „Елі́, Елі́, лама́ савахта́ні?“цебто: „Боже Мій, Боже Мій, на́що Мене Ти покинув?“
Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій. Боже мій, чом мене покинув єси?
47 Дехто ж із тих, що стояли там, це почули й казали, що Він кличе Іллю́.
Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей.
48 А один із них зараз побіг і взяв гу́бку та, оцтом її напо́внивши, настромив на трости́ну й давав Йому пити.
І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його.
49 Інші казали: „Чекай но, поба́чмо, — чи при́йде Ілля визволяти Його“.
Останні ж казали: Нехай: побачимо, чи прийде Ілия спасати Його.
50 А Ісус знову голосом гучним скрикнув, — і духа віддав.
Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа.
51 І ось заві́са у храмі роздерлась надво́є — від ве́рху аж додолу, і земля потрясла́ся, і зачали́ розпада́тися скелі,
І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались;
52 і повідкривались гроби́, і повставало багато тіл спочилих святих,
і гроби порозкривались; і многі тіла сьвятих усопших повставали,
53 а з гробів повиходивши, по Його воскресінні, до міста святого ввійшли, і багатьо́м з'явились.
і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим.
54 А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли́, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися ду́же й казали: „Він був справді Син Божий!“
Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справді, Божий Син був сей.
55 Було там багато й жінок, що дивилися зда́лека, і що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуго́вували.
Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому.
56 Між ними була́ Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йо́сипа, і мати синів Зеведе́євих.
Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих.
57 А коли настав вечір, то прийшов муж багатий із Аримате́ї, на ім'я́ Йо́сип, що й сам був навчався в Ісуса.
Як же настав вечір, прийшов чоловік заможний з Ариматеї, на ймя Йосиф, що й сам учив ся в Ісуса.
58 Він прийшов до Пилата й просив тіла Ісусового. Пилат ізвелів тоді видати.
Сей, приступивши до Пилата просив тіла Ісусового. Тоді Пилат і звелїв оддати тіло.
59 І взяв Йосип Ісусове тіло, обгорнув його в чисте полотно́,
І взявши тїло Йосиф, обгорнув його плащеницею чистою,
60 і поклав його в гробі ново́му своїм, що був висік у скелі. До дверей гробови́х привалив він великого каменя, та й відійшов.
положив його у новім своїм гробі, що висік у скелї; й прикотивши великого каменя до дверей гробу одійшов.
61 Була́ ж там Марія Магдалина та інша Марія, що сиділи насу́проти гро́бу.
Була ж там Мария Магдалина й друга Мария, і сидїли навпроти гроба.
62 А наступного дня, що за п'ятницею, до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї,
Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата,
63 і сказали: „Пригадали ми, пане, собі, що обма́нець отой, як живий іще був, то сказав: „По трьох днях Я воскре́сну“.
кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану.
64 Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали наро́дові: Він із мертвих воскрес! І буде остання обмана гірша за першу“.
Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої.
65 Відказав їм Пилат: „Сторо́жу ви маєте, — ідіть, забезпечте, як знаєте“.
Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте.
66 І вони відійшли, і, запеча́тавши каменя, біля гро́бу сторожу поставили.
Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.
