Від Матвія 13
1 Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
Тогож дня вийшов Ісус із господи, та й сїв край моря.
2 І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.
І зібралось до Него багато, народу, так що Він увійшов у човен, та й сїв; а ввесь народ стояв на березї.
3 І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:
І промовляв до него багато приповістями, глаголючи: Ото вийшов сїяч сїяти;
4 І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.
і як він сїяв, инше впало край шляху, й прилетіло птаство, та й повизбирувало його.
5 Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;
Инше ж упало на каменистому, де не мало землї багато, й зараз посходило, бо не мало глибокої землї;
6 а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.
як же зійшло сонце, то й повяло воно, а, не мавши кореня, посохло.
7 А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.
А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його.
8 Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.
Инше яг упало на добру землю, і дало овощ, одно в сотеро, друге в шісьдесятеро, инше ж у трийцятеро.
9 Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“
Хто мав уші слухати, нехай слухав.
10 І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“
І, приступивши ученики, казали до Него: На що ти глаголеш до них приповістями?
11 А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.
Він же, озвавшись, рече до них: Вам дано знати тайни царства небесного, їм же не дано.
12 Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.
Хто бо мав, тому дасть ся, й надто мати ме; а хто не мав, в того візьметь ся й те, що мав;
13 Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
Тим я глаголю до них приповістями: бо, дивлячись, не бачять, і слухаючи, не чують, анї розуміють.
14 І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.
І справджуєть ся на них пророцтво Ісаії, що глаголе: Слухом слухати мете, та й не зрозумієте, й, дивлячись, бачити мете, та й не постережете.
15 Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“
Затверділо бо серце народу сього, й ушима тяжко чують, й очі свої вони заплющили, щоб инкоди не побачити очима, й не почути ушима, й не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб сцїлив я їх.
16 Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.
Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і уші ваші, бо чують.
17 Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.
Істино бо глаголю вам: Що многі пророки а праведники бажали бачити, що ви бачите, та й не бачили; й чути, що ви чуєте, та й не чули.
18 Послухайте ж притчу про сіяча́.
Оце ж послухайте приповістї про сїяча.
19 До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
Коли хто чує слово царства, й не зрозумів, приходить лукавий, та й хапає, що посїяно у него в серцї. Се - засїяний край шляху.
20 А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
А засїяний на каменистому, се той, що чує слово, й зараз приймає його з радостю:
21 але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.
тільки же не мав він кореня в собі, він до часу; як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнить ся.
22 А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду. (aiōn g165)
А засіяний в тернинї, се той, що чув слово, та журба віку сього і омана богацтва глушить слово, й робить ся без'овочним. (aiōn g165)
23 А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.
Засіяний же на добрій землї, се той, що чує слово й розуміє, й дав овощ; і родить одно в сотеро, друге в шістьдесятеро, инше ж у трийцятеро.
24 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
Ще иншу приповість подав їм, глаголючи: Уподобилось царство небесне чоловікові, що сїв добре насіннє на ниві своїй;
25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
як же люде спали, прийшов ворог його, й насїяв куколю між пшеницю, та й піишов.
26 А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.
Як же зійшов засїв, та приніс овощ, показавсь тоді й кукіль.
27 І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
І прийшли слуги господаря того, та й кажуть йому: Пане, хиба ти не добре насїннє сіяв на твоїй ниві? Звідкіля ж узяв ся кукіль?
28 А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“
Він же рече Їм: Се зробив чоловік ворог. Слуги ж сказали йому: Чи хочеш, щоб ми пійшли та випололи його?
29 Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.
Він же рече: Нї, щоб виполюючи кукіль, разом з ним і пшеницї не повиривали.
30 Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
Нехай ростуть обоє до жнив, а в жнива я скажу женцям: Зберіть перш кукіль та повяжіть у снопи, щоб спалити, а пшеницю зложіть у клунї в мене.
31 Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
Иншу приповість подав їм, глаголючи: Царство небесне подібне зерну горчицї, що, взявши чоловік, посіяв на ниві своїй.
32 Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.
Найдрібнїще воно між усяким насїннєм; як же виросте, то стане найбуйнїщим між яриною, і зробить ся деревом, так що птаство небесне прилїтає кублитись між гіллєм його.
33 Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.
Иншу приповість сказав їм, глаголючи: Царство небесне подібне квасу, що жінка візьме та й рощиаить ним три мірки борошна (муки), нова все вкисне.
34 Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,
Все це говорив Ісус людям приповістями, а без приповістей не говорив їм:
35 щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“
щоб справдилось, що сказав пророк, глаголючи: Одкрию в приповістях уста мої, промовлю втаєне від настання сьвіта.
36 Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.
Тоді одіслав Ісус людей та й пійшов до дому; і приступили до Него ученики Його, говорячи: Виясни нам приповість про кукіль на ниві.
37 А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,
Він же, озвавшись, рече їм: Сїючий добре насіннє, се Син чоловічий;
38 а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;
а нива, се сьвіт; добре ж насіннє, се сини царства; а кукіль, се сини лукавого;
ворог, що всіяв його, се диявол; жнива, се конець сьвіта; а женцї, се ангели. (aiōn g165)
Оце ж, як той кукіль збираєть ся та палить ся огнем, так буде при кінці сьвіта сього: (aiōn g165)
41 Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,
Пошле Син чоловічий ангели свої, й позбирають вони з царства Його все, що блазнить, і всіх, що роблять беззаконнє,
42 і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.
43 Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!
Тодї праведні сияти муть, як сонце в царстві Отця свого. Хто має уші слухати, нехай слухає.
44 Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
Знов, царство небесне подібне скарбу, закопаному на ниві: що, знайшовши його чоловік, приховав, і, радіючи, йде та й продав все, що має, та й купує ту ниву.
45 Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,
Знов, царство небесне подібне чоловікові купцеві, що шукає добрих перед;
46 а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.
і знайшовши він одну перлу дорогоцінну, пійшов та й продав усе, що мав, та й купив її.
47 Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.
Знов, царство небесне подібне неводові, що закинуто в море, й що зайняв усячини;
48 Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.
як же став повен, то витягли його на беріг, і посїдавши, вибрали що добре, у посуд, а що погане, те геть повикидали.
Так буде й при кінцї сьвіту: вийдуть ангели, та й повідлучають лихих зміж праведних, (aiōn g165)
50 і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
та й повкидають їх ув огняну піч: там буде плач і скреготаннє зубів.
51 Чи ви зрозуміли це все?“— „Так!“відказали Йому.
І рече Ісус до них: Чи зрозуміли ви все? Кажуть вони Йому: Так, Господи.
52 І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
Він же рече їм: Тим же то кожен письменник, навчений про царство небесне, подібен чоловікові господареві, що виносить із свого скарбу нове й старе.
53 І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.
І сталось, як скінчив Ісус оцї приповістї, пійшов ізвідтіля.
54 І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?
І, прийшовши у свою країну, навчав їх у школї їх, так що вони дивувались і казали: Звідкіля в Сього така премудрість і сила?
55 Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?
Хиба Він не син теслї? хиба не Його мати зветься Мария? а брати Його Яков, та Йосій, та Симон, та Юда?
56 І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“
хиба не Його сестри між нами? Звідкіля ж се все в Него?
57 І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“
І поблазнились Ним. Ісус же рече до них: Не є пророк без чести, хиба що в своїй отчинї та в своїй домівцї.
58 І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.
І не зробив там многих чудес через недовірство їх.
