Від Луки 20
1 І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
And it came to pass, [that] on one of those days, as he taught the people in the temple, and preached the gospel, the chief priests and the scribes came upon [him] with the elders,
2 та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
And spake unto him, saying, Tell us, by what authority doest thou these things? or who is he that gave thee this authority?
3 І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
And he answered and said unto them, I will also ask you one thing; and answer me:
4 Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
The baptism of John, was it from heaven, or of men?
5 Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
And they reasoned with themselves, saying, If we shall say, From heaven; he will say, Why then believed ye him not?
6 А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
But and if we say, Of men; all the people will stone us: for they be persuaded that John was a prophet.
7 І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
And they answered, that they could not tell whence [it was].
8 А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
And Jesus said unto them, Neither tell I you by what authority I do these things.
9 І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
Then began he to speak to the people this parable; A certain man planted a vineyard, and let it forth to husbandmen, and went into a far country for a long time.
10 А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
And at the season he sent a servant to the husbandmen, that they should give him of the fruit of the vineyard: but the husbandmen beat him, and sent [him] away empty.
11 І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
And again he sent another servant: and they beat him also, and entreated [him] shamefully, and sent [him] away empty.
12 І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
And again he sent a third: and they wounded him also, and cast [him] out.
13 Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
Then said the lord of the vineyard, What shall I do? I will send my beloved son: it may be they will reverence [him] when they see him.
14 Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
But when the husbandmen saw him, they reasoned among themselves, saying, This is the heir: come, let us kill him, that the inheritance may be ours.
15 І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
So they cast him out of the vineyard, and killed [him]. What therefore shall the lord of the vineyard do unto them?
16 Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
He shall come and destroy these husbandmen, and shall give the vineyard to others. And when they heard [it], they said, God forbid.
17 А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
And he beheld them, and said, What is this then that is written, The stone which the builders rejected, the same is become the head of the corner?
18 Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
Whosoever shall fall upon that stone shall be broken; but on whomsoever it shall fall, it will grind him to powder.
19 А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
And the chief priests and the scribes the same hour sought to lay hands on him; and they feared the people: for they perceived that he had spoken this parable against them.
20 І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
And they watched [him], and sent forth spies, which should feign themselves just men, that they might take hold of his words, that so they might deliver him unto the power and authority of the governor.
21 І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
And they asked him, saying, Master, we know that thou sayest and teachest rightly, neither acceptest thou the person [of any], but teachest the way of God truly:
22 Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Is it lawful for us to give tribute unto Cæsar, or no?
23 Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
But he perceived their craftiness, and said unto them, Why tempt ye me?
24 Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“Вони відказали: „Кесарів“.
Shew me a penny. Whose image and superscription hath it? They answered and said, Cæsar’s.
25 А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
And he said unto them, Render therefore unto Cæsar the things which be Cæsar’s, and unto God the things which be God’s.
26 І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
And they could not take hold of his words before the people: and they marvelled at his answer, and held their peace.
27 І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
Then came to [him] certain of the Sadducees, which deny that there is any resurrection; and they asked him,
28 та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
Saying, Master, Moses wrote unto us, If any man’s brother die, having a wife, and he die without children, that his brother should take his wife, and raise up seed unto his brother.
29 Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
There were therefore seven brethren: and the first took a wife, and died without children.
30 І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
And the second took her to wife, and he died childless.
31 І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
And the third took her; and in like manner the seven also: and they left no children, and died.
32 А по всіх умерла й жінка.
Last of all the woman died also.
33 А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
Therefore in the resurrection whose wife of them is she? for seven had her to wife.
And Jesus answering said unto them, The children of this world marry, and are given in marriage: (aiōn g165)
35 А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити, (aiōn g165)
But they which shall be accounted worthy to obtain that world, and the resurrection from the dead, neither marry, nor are given in marriage: (aiōn g165)
36 ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
Neither can they die any more: for they are equal unto the angels; and are the children of God, being the children of the resurrection.
37 А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
Now that the dead are raised, even Moses shewed at the bush, when he calleth the Lord the God of Abraham, and the God of Isaac, and the God of Jacob.
38 Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
For he is not a God of the dead, but of the living: for all live unto him.
39 Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
Then certain of the scribes answering said, Master, thou hast well said.
40 І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
And after that they durst not ask him any [question at all].
41 І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
And he said unto them, How say they that Christ is David’s son?
42 Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
And David himself saith in the book of Psalms, The LORD said unto my Lord, Sit thou on my right hand,
43 поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Till I make thine enemies thy footstool.
44 Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
David therefore calleth him Lord, how is he then his son?
45 І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
Then in the audience of all the people he said unto his disciples,
46 „Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,
Beware of the scribes, which desire to walk in long robes, and love greetings in the markets, and the highest seats in the synagogues, and the chief rooms at feasts;
47 що вдови́ні хати́ поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
Which devour widows’ houses, and for a shew make long prayers: the same shall receive greater damnation.
