Від Луки 14

1 І сталось, що Він у суботу ввійшов був до дому одно́го з фарисейських старши́н, щоб хліба спожити, а вони назира́ли за Ним.

І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

2 І ото перед Ним був один чоловік, слабий на водя́нку.

І ось один чоловік у водянці (у водяній пухлинї) був перед Ним.

3 Ісус же озвався й сказав до зако́нників та фарисеїв: „Чи вздоровляти в суботу годи́ться чи ні?“

І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

4 Вони ж мовчали. А Він, доторкну́вшись, уздоровив його та відпустив.

Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

5 І сказав Він до них: „Коли осел або віл котро́гось із вас упаде́ до крини́ці, то хіба він не витягне зараз його дня суботнього?“

І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

6 І вони не могли відповісти на це.

І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

7 А як Він спостері́г, як вони собі перші місця вибирали, то сказав до запро́шених притчу:

Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

8 „Коли́ хто покличе тебе на весі́лля, не сідай на першому місці, щоб не трапився хто поважні́ший за тебе з покли́каних,

Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сідай на первому місці, щоб часом поважнїший тебе не був запрошений від него,

9 і щоб той, хто покликав тебе та його, не прийшов і тобі не сказав: „Поступи́ся цьому місцем!“І тоді ти із соромом станеш займати місце останнє.

і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

10 Але як ти будеш запро́шений, то приходь, і сідай на останньому місці, щоб той, хто покликав тебе, підійшов і сказав тобі: „При́ятелю, — сідай вище!“Тоді буде честь тобі перед покли́каними з тобою.

Нї, коди ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місці, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

11 Хто́ бо підно́ситься — буде впоко́рений, а хто впокоря́ється — той піднесе́ться“.

Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

12 А тому́, хто Його був покликав, сказав Він: „Коли ти справляєш обід чи вече́рю, не клич дру́зів своїх, ні братів своїх, ані своїх ро́дичів, ні сусідів багатих, щоб так само й вони коли не запросили тебе, — і буде взає́мна ві́дплата тобі.

Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

13 Але, як справляєш гости́ну, клич убогих, калік, кривих та сліпих,

Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

14 і бу́деш блаженний, бо не мають вони чим віддати тобі, — віддасться ж тобі за воскресі́ння праведних!“

то будеш блажен бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі увоскресенню праведних.

15 Як почув це один із отих, що сиділи з Ним при столі, то до Нього сказав: „Блаженний, хто хліб споживатиме в Божому Царстві!“

Почувши ж се один з сидячихз Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

16 Він же промовив до нього: „Один чоловік споряди́в був велику вече́рю, і запросив багатьох.

Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

17 І послав він свого раба ча́су вече́рі сказати запро́шеним: „Ідіть, бо вже все нагото́вано“.

і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

18 І зараз усі почали́ відмовлятися. Перший сказав йому: „Поле купив я, і маю потребу піти та оглянути його. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу шити та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

19 А другий сказав: „Я купив собі п'ять пар волів, — і йду спро́бувати їх. Прошу́ тебе, — вибач мені!“

А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прощу тебе, вибач мені.

20 І знов інший сказав: „Одружився ось я, і через те я не мо́жу прибути“.

А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21 І вернувся той раб і па́нові своєму про все розпо́вів. Розгнівавсь госпо́дар тоді, та й сказав до свого раба: „Піди швидко на вулиці та на завулки міські́, і приведи́ сюди вбогих, і калік, і сліпих, і кривих“.

І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнівившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22 І згодом раб повідо́мив: „Пане, сталося так, як звелів ти, та мі́сця є ще“.

І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще в місце.

23 І сказав пан рабові: „Піди на дороги й на за́городи, та й си́луй прийти, щоб напо́внився дім мій.

І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та силуй увійти, щоб повна була господа моя.

24 Кажу́ бо я вам, що жоден із запрошених му́жів тих не покушту́є моєї вечері. Бо багато покли́каних, та ви́браних мало!“

Глаголю бо вам, що ніхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25 Ішло ж з Ним багато людей. І, звернувшись, сказав Він до них:

Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26 „Коли хто прихо́дить до Мене, і не знена́видить свого батька та матері, і дружи́ни й дітей, і братів і сесте́р, а до того й своє́ї душі́, — той не може буть учнем Моїм!

Коли хто приходить до мене й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й діти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27 І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, — той не може бути учнем Моїм!

І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28 Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й вида́тків не ви́рахує, — чи має потрібне на ви́конання,

Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29 щоб, коли покладе він основу, але докінчи́ти не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього,

щоб часом, як положить він основину, та, не спроможеть ся скінчити, всі, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30 говорячи: „Чоловік цей почав будувати, але докінчи́ти не міг“.

Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31 Або який цар, ідучи́ на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спромо́жен він із десятьма́ тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма́ тисячами проти нього?

Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32 Коли ж ні, то, як той ще дале́ко, шле посольство до нього та й просить про мир.

Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33 Так ото й кожен із вас, який не зречеться усьо́го, що має, не може бути учнем Моїм.

Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути,

34 Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її?

Добро сіль; коли ж сіль вітріє, то чим приправити?

35 Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, — її геть викидають. Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.