Йов 29

1 І Йов далі вів мову свою та й сказав:

Још настави Јов беседу своју и рече:

2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

О да бих био као пређашњих месеца, као оних дана кад ме Бог чуваше,

3 коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

Кад светљаше свећом својом над главом мојом, и при виделу Његовом хођах по мраку,

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

Како бејах за младости своје, кад тајна Божија беше у шатору мом,

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

Кад још беше Свемогући са мном, и деца моја око мене,

6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

Кад се траг мој обливаше маслом, и стена ми точаше уље потоцима,

7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

Кад излажах на врата кроз град, и на улици намештах себи столицу:

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

Младићи видећи ме уклањаху се, а старци устајаху и стајаху,

9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

Кнезови престајаху говорити и метаху руку на уста своја,

10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

Управитељи устезаху глас свој и језик им пријањаше за грло.

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

Јер које ме ухо чујаше, називаше ме блаженим; и које ме око виђаше, сведочаше ми

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

Да избављам сиромаха који виче, и сироту и који нема никог да му помогне;

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

Благослов оног који пропадаше долажаше на ме, и удовици срце распевах;

14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

У правду се облачих и она ми беше одело, као плашт и као венац беше ми суд мој.

15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

Око бејах слепом и нога хромом.

16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

Отац бејах убогима, и разбирах за распру за коју не знах.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

И разбијах кутњаке неправеднику, и из зуба му истрзах грабеж.

18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

Зато говорах: У свом ћу гнезду умрети, и биће ми дана као песка.

19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

Корен мој пружаше се крај воде, роса биваше по сву ноћ на мојим гранама.

20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

Слава моја подмлађиваше се у мене, и лук мој у руци мојој понављаше се.

21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

Слушаху ме и чекаху, и ћутаху на мој савет.

22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

После мојих речи нико не проговараше, тако их натапаше беседа моја.

23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

Јер ме чекаху као дажд, и уста своја отвараху као на позни дажд.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

Кад бих се насмејао на њих, не вероваху, и сјајност лица мог не разгоњаху.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

Кад бих отишао к њима, седах у зачеље, и бејах као цар у војсци, кад теши жалосне.