Йов 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

“İnsanı kadın doğurur, Günleri sayılı ve sıkıntı doludur.

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

Çiçek gibi açıp solar, Gölge gibi gelip geçer.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

Gözlerini böyle birine mi dikiyorsun, Yargılamak için önüne çağırıyorsun?

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

Kim temizi kirliden çıkarabilir? Hiç kimse!

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

Madem insanın günleri belirlenmiş, Aylarının sayısı saptanmış, Sınır koymuşsun, öteye geçemez;

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

Gözünü ondan ayır da, Çalışma saatini dolduran gündelikçi gibi rahat etsin.

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

“Oysa bir ağaç için umut vardır, Kesilse, yeniden sürgün verir, Eksilmez filizleri.

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

Kökü yerde kocasa, Kütüğü toprakta ölse bile,

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

Su kokusu alır almaz filizlenir, Bir fidan gibi dal budak salar.

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

İnsan ise ölüp yok olur, Son soluğunu verir ve her şey biter.

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

Suyu akıp giden göl Ya da kuruyan ırmak nasıl çöle dönerse,

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

İnsan da öyle, yatar, bir daha kalkmaz, Gökler yok oluncaya dek uyanmaz, Uyandırılmaz.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

“Keşke beni ölüler diyarına gizlesen, Öfken geçinceye dek saklasan, Bana bir süre versen de, beni sonra anımsasan. (Sheol h7585)

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

İnsan ölür de dirilir mi? Başka biri nöbetimi devralıncaya dek Savaş boyunca umutla beklerdim.

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Sen çağırırdın, ben yanıtlardım, Ellerinle yaptığın yaratığı özlerdin.

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

O zaman adımlarımı sayar, Günahımın hesabını tutmazdın.

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

İsyanımı torbaya koyup mühürler, Suçumu örterdin.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

“Ama dağın yıkılıp çöktüğü, Kayanın yerinden taşındığı,

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

Suyun taşı aşındırdığı, Selin toprağı sürükleyip götürdüğü gibi, İnsanın umudunu yok ediyorsun.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Onu hep yenersin, yok olup gider, Çehresini değiştirir, uzağa gönderirsin.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

Oğulları saygı görür, onun haberi olmaz, Aşağılanırlar, anlamaz.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Ancak kendi canının acısını duyar, Yalnız kendisi için yas tutar.”