< Йов 14 >

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями: 2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається. 3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́! 4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один! 5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, — 6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит. 7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине; 8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень, 9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць! 10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є? 11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне, 12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого. 13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585) 14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене! 15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би, 16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, — 17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня. 18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́, 19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш. 20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́. 21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає. 22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

< Йов 14 >