Йов 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

El hombre nacido de mujer, corto de días, y harto de desabrimiento.

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

Que sale como una flor, y luego es cortado; y huye como la sombra, y no permanece.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

¿Y sobre este abres tus ojos, y me traes a juicio contigo?

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

¿Quién hará limpio de inmundo? Nadie.

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

Ciertamente sus días están determinados, y el número de sus meses está cerca de ti: tú le pusiste términos, de los cuales no pasará.

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

Si tú le dejares, él dejará de ser: entre tanto deseará, como el jornalero, su día.

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

Porque si el árbol fuere cortado, aun queda de él esperanza: retoñecerá aun, y sus renuevos no faltarán.

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

Si se envejeciere en la tierra su raíz, y su tronco fuere muerto en el polvo:

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

Al olor del agua reverdecerá, y hará copa, como nueva planta.

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

Mas cuando el hombre morirá, y será cortado, y perecerá el hombre, ¿dónde estará él?

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

Las aguas de la mar se fueron, y el río se secó: secóse.

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

Así el hombre yace, y no se tornará a levantar: hasta que no haya cielo, no despertarán, ni recordarán de su sueño.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

¡Oh quién me diese que me escondieses en la sepultura, y que me encubrieses, hasta que tu ira reposase; que me pusieses plazo, y te acordases de mí! (Sheol h7585)

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

Si el hombre se muriere, ¿ volverá él a vivir? Todos los días de mi edad esperaría, hasta que viniese mi mutación.

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Entonces aficionado a la obra de tus manos llamar me has, y yo te responderé.

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

Porque ahora me cuentas los pasos, y no das dilación a mi pecado.

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

Tienes sellada en manojo mi prevaricación, y añades a mi iniquidad.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

Y ciertamente el monte que cae, desfallece; y las peñas son traspasadas de su lugar.

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

Las piedras son quebrantadas con el agua impetuosa, que se lleva el polvo de la tierra: así haces perder al hombre la esperanza.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Para siempre serás más fuerte que él, y él irá: demudarás su rostro, y le enviarás.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

Sus hijos serán honrados, y él no lo sabrá; o serán afligidos, y no dará cata en ello.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

Mas mientras su carne estuviere sobre él, se dolerá; y su alma se entristecerá en él.