Йов 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

Man, that is born of woman, Is of few days, and full of trouble.

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

He cometh forth as a flower, and is cut down; He fleeth also as a shadow, and continueth not.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

And dost thou fix thine eyes upon such a one? And dost thou bring me into judgment with thee?

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

Who can produce a clean thing from an unclean? Not one.

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

Seeing that his days are determined, And the number of his months, with thee, And that thou hast appointed him bounds which he cannot pass,

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

O turn thine eyes from him, and let him rest, That he may enjoy, as a hireling, his day!

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

For there is hope for a tree, If it be cut down, that it will sprout again, And that its tender branches will not fail;

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

Though its root may have grown old in the earth, And though its trunk be dead upon the ground,

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

Through the scent of water it will bud, And put forth boughs, like a young plant.

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

But man dieth, and he is gone! Man expireth, and where is he?

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

The waters fail from the lake; And the stream wasteth and drieth up;

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

So man lieth down, and riseth not; Till the heavens be no more, he shall not awake, Nor be roused from his sleep.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

O that thou wouldst hide me in the under-world! That thou wouldst conceal me till thy wrath be past! That thou wouldst appoint me a time, and then remember me! (Sheol h7585)

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

If a man die, can he live again? All the days of my war-service would I wait, Till my change should come.

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

Thou wilt call, and I will answer thee; Thou wilt have compassion upon the work of thy hands!

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

But now thou numberest my steps; Thou watchest over my sins.

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

My transgression is sealed up in a bag; Yea, thou addest unto my iniquity.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

As the mountain falling cometh to nought, And the rock is removed from its place;

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

As the waters wear away the stones, And the floods wash away the dust of the earth, So thou destroyest the hope of man.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

Thou prevailest against him continually, and he perisheth; Thou changest his countenance, and sendest him away.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

His sons come to honor, but he knoweth it not; Or they are brought low, but he perceiveth it not.

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

But his flesh shall have pain for itself alone; For itself alone shall his soul mourn.