Йов 14
1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
Man born of a woman, living for a short time, is filled with many miseries.
2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Who cometh forth like a flower, and is destroyed, and fleeth as a shadow, and never continueth in the same state.
3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
And dost thou think it meet to open thy eyes upon such an one, and to bring him into judgment with thee?
4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Who can make him clean that is conceived of unclean seed? is it not thou who only art?
5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
The days of man are short, and the number of his months is with thee: thou hast appointed his bounds which cannot be passed.
6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
Depart a little from him, that he may rest, until his wished for day come, as that of the hireling.
7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
A tree hath hope: if it be cut, it groweth green again, and the boughs thereof sprout.
8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
If its root be old in the earth, and its stock be dead in the dust:
9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
At the scent of water, it shall spring, and bring forth leaves, as when it was first planted.
10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
But man when he shall be dead, and stripped and consumed, I pray you where is he?
11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
As if the waters should depart out of the sea, and an emptied river should be dried up:
12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
So man when he is fallen asleep shall not rise again; till the heavens be broken, he shall not awake, nor rise up out of his sleep.
13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
Who will grant me this, that thou mayst protect me in hell, and hide me till thy wrath pass, and appoint me a. time when thou wilt remember me? (Sheol h7585)
14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Shall man that is dead, thinkest thou, live again? all the days in which I am now in warfare, I expect until my change come.
15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Thou shalt call me, and I will answer thee: to the work of thy hands thou shalt reach out thy right hand.
16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Thou indeed hast numbered my steps, but spare my sins.
17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Thou hast sealed up my offences as it were in a bag, but hast cured my iniquity.
18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
A mountain falling cometh to nought, and a rock is removed out of its place.
19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Waters wear away the stones, and with inundation the ground by little and little is washed away: so in like manner thou shalt destroy man.
20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Thou hast strengthened him for a little while, that he may pass away for ever: thou shalt change his face, and shalt send him away.
21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Whether his children come to honour or dishonour, he shall not understand.
22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
But yet his flesh, while he shall live, shall have pain, and his soul shall mourn over him.
