Йов 14

1 Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:

Mennesket, født af en Kvinde, hans Liv er stakket, han mættes af Uro;

2 вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.

han spirer som Blomsten og visner, flyr som Skyggen, står ikke fast.

3 І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!

Og på ham vil du rette dit Øje, ham vil du stævne for Retten!

4 Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!

Ja, kunde der komme en ren af en uren! Nej, end ikke een!

5 Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —

Når hans Dages Tal er fastsat, hans Måneder talt hos dig, og du har sat ham en uoverskridelig Grænse,

6 відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.

tag så dit Øje fra ham, lad ham i Fred, at han kan nyde sin Dag som en Daglejer!

7 Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;

Thi for et Træ er der Håb: Fældes det, skyder det atter, det fattes ej nye Skud;

8 якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,

ældes end Roden i Jorden, dør end Stubben i Mulde:

9 то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!

lugter det Vand, får det nye Skud, skyder Grene som nyplantet Træ;

10 А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?

men dør en Mand, er det ude med ham, udånder Mennesket, hvor er han da?

11 Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,

Som Vand løber ud af Søen og Floden svinder og tørres,

12 так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.

så lægger Manden sig, rejser sig ikke, vågner ikke, før Himlen forgår, aldrig vækkes han af sin Søvn.

13 О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)

Tag dog og gem mig i Dødens Rige, skjul mig, indtil din Vrede er ovre, sæt mig en Frist og kom mig i Hu! (Sheol h7585)

14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!

Om Manden dog døde for atter at leve! Da vented jeg rolig al Stridens Tid, indtil min Afløsning kom;

15 Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

du skulde kalde - og jeg skulde svare længes imod dine Hænders Værk!

16 бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —

Derimod tæller du nu mine Skridt, du tilgiver ikke min Synd,

17 провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.

forseglet ligger min Brøde i Posen, og over min Skyld har du lukket til.

18 Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,

Nej, ligesom Bjerget skrider og falder, som Klippen rokkes fra Grunden,

19 каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.

som Vandet udhuler Sten og Plaskregn bortskyller Jord, så har du udslukt Menneskets Håb.

20 Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.

For evigt slår du ham ned, han går bort, skamskænder hans Ansigt og lader ham fare.

21 Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.

Hans Sønner hædres, han ved det ikke, de synker i Ringhed, han mærker det ikke;

22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.

ikkun hans eget Kød volder Smerte, ikkun hans egen Sjæl volder Sorg.