Якова 1
1 Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племена́м, які в Розпоро́шенні, — вітаю я вас!
Santiago, siervo de Dios y del Señor Jesucristo, a las doce tribus que están en la Dispersión: Saludos.
2 Майте, бра́ти мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробо́вування,
Hermanos míos, estad contentos cuando caigáis en diversas tentaciones,
3 знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.
sabiendo que la prueba de vuestra fe produce resistencia.
4 А терпеливість нехай має чин доскона́лий, щоб ви досконалі та бездоганні були́, і недостачі ні в чому не мали.
Dejad que la resistencia tenga su obra perfecta, para que seáis perfectos y completos, sin que os falte nada.
5 А якщо кому з вас не стачає мудрости, нехай просить від Бога, що всім дає просто, та не докоряє, — і бу́де вона йому да́на.
Pero si a alguno de vosotros le falta sabiduría, pídala a Dios, que da a todos con liberalidad y sin reproche, y le será concedida.
6 Але нехай просить із вірою, без жодного су́мніву. Бо хто має су́мнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер.
Pero que pida con fe, sin dudar, porque el que duda es como la ola del mar, impulsada por el viento y zarandeada.
7 Нехай бо така люди́на не гадає, що дістане що́ від Господа.
Porque ese hombre no debe pensar que recibirá algo del Señor.
8 Двоєдушна люди́на непостійна на всіх дорогах своїх.
Es un hombre de doble ánimo, inestable en todos sus caminos.
9 А понижений брат нехай хвалиться висо́кістю своєю,
Que el hermano de condición humilde se gloríe en su alta posición;
10 а багатий — пони́женням своїм, бо він промине, як той цвіт трав'яни́й, —
y el rico, en que se haga humilde, porque como la flor de la hierba, pasará.
11 бо сонце зійшло зо спеко́тою, і траву посушило, — і відпав цвіт її, і зникла краса́ її виду. Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!
Porque el sol se levanta con el viento abrasador y marchita la hierba; y la flor en ella cae, y la belleza de su aspecto perece. Así también el rico se desvanecerá en sus afanes.
12 Блаженна люди́на, що ви́терпить пробу, бо, бувши ви́пробувана, дістане вінця життя, якого Господь обіцяв тим, хто любить Його.
Bienaventurado el que soporta la tentación, porque cuando haya sido aprobado, recibirá la corona de la vida que el Señor prometió a los que le aman.
13 Ви́пробовуваний, хай не каже ніхто: „Я від Бога споку́шуваний“. Бо Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує.
Que nadie diga cuando es tentado: “Soy tentado por Dios”, porque Dios no puede ser tentado por el mal, y él mismo no tienta a nadie.
14 Але кожен спокушується, як на́диться й зво́диться пожадливістю власною.
Pero cada uno es tentado cuando es atraído por su propia concupiscencia y seducido.
15 Пожадли́вість пото́му, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Entonces la concupiscencia, cuando ha concebido, engendra el pecado. El pecado, cuando ha crecido, produce la muerte.
16 Не обма́нюйтесь, брати мої любі!
No se dejen engañar, mis amados hermanos.
17 Усяке добре дава́ння та дар досконалий похо́дить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни.
Toda buena dádiva y todo don perfecto viene de lo alto, del Padre de las luces, con quien no puede haber variación ni sombra que se convierta.
18 Захотівши, Він нас породив словом правди, щоб ми стали якимсь первопло́дом творів Його.
De su propia voluntad nos hizo nacer por la palabra de la verdad, para que seamos una especie de primicias de sus criaturas.
19 Отож, мої брати́ любі, нехай буде кожна людина швидка́ послухати, забарна́ говорити, повільна на гнів.
Así que, mis amados hermanos, todo hombre sea pronto para oír, lento para hablar y lento para la ira;
20 Бо гнів лю́дський не чинить праведности Божої.
porque la ira del hombre no produce la justicia de Dios.
21 Тому́ то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби́, і прийміть із ла́гідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.
Por tanto, desechando toda inmundicia y desbordamiento de maldad, recibid con humildad la palabra implantada, que puede salvar vuestras almas.
22 Будьте ж викона́вцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.
Pero sed hacedores de la palabra, y no sólo oidores, engañándoos a vosotros mismos.
23 Бо хто слуха́ч слова, а не викона́вець, той подібний люди́ні, що риси обличчя свого розглядає у дзе́ркалі, —
Porque si alguno es oidor de la palabra y no hacedor, es como un hombre que mira su rostro natural en un espejo;
24 бо розгляне себе та й віді́йде, і зараз забуде, яка вона є.
porque se ve a sí mismo, y se va, y enseguida se olvida de la clase de hombre que era.
25 А хто заглядає в зако́н досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забу́дько слухач, але виконавець ді́ла, — і він буде блаженний у дія́нні своїм!
Pero el que mira la ley perfecta de la libertad y continúa, no siendo un oidor que olvida, sino un hacedor de la obra, éste será bendecido en lo que hace.
26 Коли ж хто гада́є, що він побожний, і свого язика не вгамо́вує, та своє серце обманює, — марна́ побожність того́!
Si alguno de vosotros se cree religioso mientras no refrena su lengua, sino que engaña a su corazón, la religión de ese hombre no vale nada.
27 Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: згля́нутися над си́ротами та вдови́цями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу.
La religión pura y sin mácula ante nuestro Dios y Padre es ésta: visitar a los huérfanos y a las viudas en su aflicción, y mantenerse sin mancha del mundo.
