До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
Посему, оставивши начатки учения Христова, поспешим к совершенству; и не станем снова полагать основание обращению от мертвых дел и вере в Бога,
Учению о крещениях, о возложении рук, воскресению мертвых и о суде вечном. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
И это сделаем, если Бог позволит.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
Ибо невозможно однажды просвещенных, и вкусивших дара небесного, и соделавшихся причастниками Духа Святого,
И вкусивших благого глагола Божия и сил будущего века, (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
И отпадших, опять обновлять покаянием, когда они снова распинают Сына Божия и ругаются Ему.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
Земля, пившая многократно сходящий на нее дождь, и произращающая злак, полезный тем, для которых и возделывается, получает благословения от Бога;
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
А производящая терния и волчцы - негодна и близка к проклятию, которого конец - сожжение.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
Впрочем о вас, возлюбленные, мы надеемся, что вы в лучшем состоянии и держитесь спасения, хотя и говорим так.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
Ибо не неправеден Бог, чтобы забыл дело ваше и труд любви, который вы оказали во имя Его, послуживши и служа святым.
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
Желаем же, чтобы каждый из вас, для совершенной уверенности в надежде, оказывал такую же ревность до конца;
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
Дабы вы не обленились, но подражали тем, которые верою и долготерпением наследуют обетование.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
Бог, давая обетование Аврааму, как не мог никем высшим клясться, клялся Самим Собою,
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
Говоря: “истинно благословляя благословлю тебя и размножая размножу тебя”.
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
И так Авраам долготерпев получил обещанное.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
Люди клянутся высшим, и клятва во удостоверение оканчивает всякий спор их.
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
Посему и Бог, желая преимущественнее показать наследникам обетования непреложность своей воли, употребил в посредство клятву,
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
Дабы в двух непреложных вещах в которых невозможно Богу солгать, твердое утешение имели мы, прибегшие взяться за предлежащую надежду,
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
Которая для души есть как бы якорь безопасный и крепкий, и входит во внутреннейшее за завесу,
