До євреїв 6
1 Тому́ полиші́мо поча́тки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо зно́ву засади покая́ння від мертвих учинків та про віру в Бога,
Wherfore let vs leave ye doctryne pertayninge to the beginninge of a Christen man and let vs go vnto perfeccio and now no more laye the foundacio of repentaunce from deed workes and of fayth towarde God
of baptyme of doctryne and of layinge on of hondes and of resurreccion from deeth and of eternall iudgemet. (aiōnios g166)
3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.
And so will we do yf God permitte.
4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного да́ру, і стали уча́сниками Духа Святого,
For it is not possible yt they which were once lyghted and have tasted of the hevenly gyft and were become partetakers of the holy goost
and have tasted of the good worde of God and of the power of the worlde to come: (aiōn g165)
6 та й відпали, знов відновляти покая́нням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
yf they faule shuld be renued agayne vnto repentaunce: for as moche as they have (as concerninge them selves) crucified the sonne of God a fresshe makynge a mocke of him.
7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і виро́щує, — вона благословення від Бога приймає.
For that erth which drinketh in the rayne wich cometh ofte vpon it and bringeth forth erbes mete for them that dresse it receaveth blessynge of god.
8 Але та, що приносить те́рня й будя́ччя, — непотрібна вона та близька́ до прокля́ття, а кінець її — спа́лення.
But that grounde which beareth thornes and bryars is reproved and is nye vnto cursynge: whose ende is to be burned.
9 Та ми сподіва́ємось, любі, кращого про вас, що спасі́ння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
Neverthelesse deare frendes we trust to se better of you and thynges which accompany saluacion though we thus speake.
10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути ді́ло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я́ Його ви, що святим послужили та служите.
For god is not vnrighteous that he shuld forget youre worke and laboure that procedeth of love which love shewed in his name which have ministred vnto the saynctes and yet minister
11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
Yee and we desyre that every one of you shew the same diligence to the stablysshynge of hope even vnto the ende:
12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обі́тниці вспадко́вує вірою та терпеливістю.
that ye faynt not but folowe them which thorow fayth and pacience inheret the promyses.
13 Бо Бог, обі́тницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим покля́стися, поклявся Сам Собою,
For when god made promes to Abraham because he had no greater thinge to sweare by he sware by him silfe
14 говорячи: „Поблагословити — Я ко́нче тебе поблагословлю́, та розмножити — розмножу тебе!“
sayinge: Surely I will blesse the and multiply the in dede.
15 І, терплячи довго отак, Авраа́м оде́ржав обі́тницю.
And so after that he had taryed a longe tyme he enioyed the promes.
16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на стве́рдження кінчає всяку їхню суперечку.
Men verely sweare by him that is greater then them selves and an othe to confyrme the thynge ys amonge them an ende of all stryfe.
17 Тому й Бог, хотівши перева́жно показати спадкоє́мцям обі́тниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
So god willynge very aboundanly to shewe vnto the heyres of promes the stablenes of his counsayle he added an othe
18 щоб у двох тих незмінних реча́х, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
that by two immutable thinges (in which it was vnpossible that god shuld lye) we myght have parfect consolacion which have fled for to holde fast the hope that is set before vs
19 що вони для душі як котви́ця, міцна та безпечна, що аж до сере́дини входить за заслону,
which hope we have as an ancre of the soule both sure and stedfast. Which hope also entreth in into tho thynges which are with in the vayle
