До євреїв 10
1 Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
For the law having but a faint shadow of good things to come, and not the full image of the things, can never, even by the great annual sacrifices which they offer statedly, make the comers thereunto perfect.
2 Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
For then they would have ceased to be offered, because the sacrificers, being once purified, would no longer retain any consciousness of sins.
3 Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
Whereas in these very sacrifices there is a recalling of sins to mind every year.
4 бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
For it is impossible that the blood of bulls and of goats should take away sins.
5 Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
Wherefore upon his coming into the world He saith, "Sacrifice and offering thou didst not desire, but a body hast thou prepared me:
6 Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
in whole burnt-offerings and sacrifices for sin thou hadst no pleasure:
7 Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
then said I, Lo I come, as in the volume of the book it is written of me, to do thy will, O God."
8 Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
Having said before, "Thou didst not desire, nor hadst pleasure in, sacrifice and offering, and whole burnt-offerings, and sacrifices for sin," (which are offered by the law) then He adds,
9 Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
"Lo I come to do thy will, O God." (He taketh away the first, that He may establish the second.)
10 У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
By which will we are sanctified through the offering of the body of Jesus Christ once for all.
11 І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
And indeed every priest under the law standeth daily ministring, and frequently offering the same sacrifices, which can never take away sins:
12 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
but He having offered one sacrifice for sins, is for ever sat down at the right hand of God;
13 далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
waiting for the future, till his enemies be put under his feet.
14 Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
For by one offering He hath perfected for ever those that are sanctified.
15 Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
And of this the holy Ghost also beareth witness with us:
16 „Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
for after He had said, "This is the covenant that I will make with them after those days, saith the Lord, I will put my laws into their hearts, and on their minds will I inscribe them;
17 А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
He adds, and their sins and their iniquities I will remember no more."
18 А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
Now where there is such a remission of these, there needs no more offering for sin.
19 Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
Having therefore, brethren, free admission into the holy places by the blood of Jesus,
20 ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
the new and living way which He hath consecrated for us, through the veil, that is to say,
21 маємо й Великого Священика над домом Божим, —
his flesh, and having a great high-priest over the house of God,
22 то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
let us draw near with sincerity, in the full assurance of faith, having our hearts cleansed from an evil conscience, and our bodies washed with pure water.
23 Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
Let us inflexibly retain the profession of our hope,
24 І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
(for He is faithful who hath promised) and let us observe each other to the incitement of love and good works:
25 Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
not forsaking our assemblies, as the custom of some is, but exhorting one another; and so much the more as ye see the day approaching.
26 Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
For if we sin wilfully after having received the knowledge of the truth, there remaineth no more sacrifice for sins;
27 а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
but a dreadful expectation of judgement, and a fiery indignation, which shall devour the adversaries.
28 Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
If any one that violateth the law of Moses, dieth without mercy under two or three witnesses,
29 скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
of how much greater punishment, think ye, shall he be counted worthy, who hath trampled under foot the Son of God, and accounted the blood of the covenant, by which he was sanctified, an unholy thing, and abused the Spirit of grace?
30 Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
For we know who hath said, "To me belongeth vengeance, I will recompense, saith the Lord:" and again, "The Lord will judge his people."
31 Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
It is a dreadful thing to fall into the hands of the living God.
32 Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
But call to remembrance the former days, in which after being enlightened, ye sustained a great conflict of sufferings;
33 Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
partly, being made a public spectacle by reproaches and afflictions; and partly, as ye became associates of those who were so treated:
34 Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
for ye sympathized with me in my bonds, and ye took joyfully the plundering of your goods, knowing in yourselves that ye have in heaven a better and an enduring substance.
35 Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
Cast not away therefore your couragious profession, which hath a great recompence of reward.
36 Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
For ye have need of patience, that having done the will of God ye may receive the promise.
37 Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
For yet a little while, and He, that is coming, will come, and will not delay:
38 А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
and the just shall live by faith, but if any draw back, my soul shall have no pleasure in him.
39 Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
But we are not of those who withdraw to perdition; but of them that believe to the saving of the soul.
