Дії 23
1 І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“
And Paul, earnestly beholding the council, said, Men and brethren, I have lived in all good conscience before YHWH until this day.
2 Але первосвященик Ана́ній звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по уста́х.
And the high priest Ananias commanded them that stood by him to smite him on the mouth.
3 Тоді промовив до нього Павло: „Тебе битиме Бог, ти сті́но побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Зако́ном, а наказуєш бити мене проти Зако́ну?“
Then said Paul unto him, YHWH shall smite thee, thou whited wall: for sittest thou to judge me after the law, and commandest me to be smitten contrary to the law?
4 А присутні сказали: „То ти Божому первосвященикові лихосло́виш?“
And they that stood by said, Revilest thou Elohim's high priest?
5 І промовив Павло: „Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихосло́в“.
Then said Paul, I knew not, brethren, that he was the high priest: for it is written, Thou shalt not speak evil of the ruler of thy people.
6 І Павло, спостерігши, що частина одна — саддуке́ї, а друга — фарисеї, покликнув у синедріоні: „Мужі-браття, — я фарисей, і син фарисея. За наді́ю на воскресіння мертвих мене судять!“
But when Paul perceived that the one part were Sadducees, and the other Pharisees, he cried out in the council, Men and brethren, I am a Pharisee, the son of a Pharisee: of the hope and resurrection of the dead I am called in question.
7 Якже він це промовив, колотне́ча постала поміж саддуке́ями та фарисеями, — і розділи́лась юрба́.
And when he had so said, there arose a dissension between the Pharisees and the Sadducees: and the multitude was divided.
8 Саддуке́ї бо тве́рдять, що немає воскресіння, ані а́нгола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
For the Sadducees say that there is no resurrection, neither angel, nor spirit: but the Pharisees confess both.
9 І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали́ сперечатися, кажучи: „У чоловікові цьому ми жодного ли́ха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи ангол, не противмося Богові“.
And there arose a great cry: and the scribes that were of the Pharisees' part arose, and strove, saying, We find no evil in this man: but if a spirit or an angel hath spoken to him, let us not fight against Elohim.
10 А коли колотне́ча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів вояка́м увійти та забрати його з-поміж них, і відве́сти в форте́цю.
And when there arose a great dissension, the chief captain, fearing lest Paul should have been pulled in pieces of them, commanded the soldiers to go down, and to take him by force from among them, and to bring him into the castle.
11 А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: „Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкува́ти й у Римі!“
And the night following Yahushua stood by him, and said, Be of good cheer, Paul: for as thou hast testified of me in Jerusalem, so must thou bear witness also at Rome.
12 А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють!
And when it was day, certain of the Jews banded together, and bound themselves under a curse, saying that they would neither eat nor drink till they had killed Paul.
13 А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́.
And they were more than forty which had made this conspiracy.
14 І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла!
And they came to the chief priests and elders, and said, We have bound ourselves under a great curse, that we will eat nothing until we have slain Paul.
15 Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“.
Now therefore ye with the council signify to the chief captain that he bring him down unto you to morrow, as though ye would inquire something more perfectly concerning him: and we, or ever he come near, are ready to kill him.
16 Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив.
And when Paul's sister's son heard of their lying in wait, he went and entered into the castle, and told Paul.
17 Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“.
Then Paul called one of the centurions unto him, and said, Bring this young man unto the chief captain: for he hath a certain thing to tell him.
18 Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“.
So he took him, and brought him to the chief captain, and said, Paul the prisoner called me unto him, and prayed me to bring this young man unto thee, who hath something to say unto thee.
19 І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“
Then the chief captain took him by the hand, and went with him aside privately, and asked him, What is that thou hast to tell me?
20 А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
And he said, The Jews have agreed to desire thee that thou wouldest bring down Paul to morrow into the council, as though they would inquire somewhat of him more perfectly.
21 Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“.
But do not thou yield unto them: for there lie in wait for him of them more than forty men, which have bound themselves with an oath, that they will neither eat nor drink till they have killed him: and now are they ready, looking for a promise from thee.
22 Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“
So the chief captain then let the young man depart, and charged him, See thou tell no man that thou hast shewed these things to me.
23 І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців.
And he called unto him two centurions, saying, Make ready two hundred soldiers to go to Caesarea, and horsemen threescore and ten, and spearmen two hundred, at the third hour of the night;
24 Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса.
And provide them beasts, that they may set Paul on, and bring him safe unto Felix the governor.
25 І листа написав він такого ось змісту:
And he wrote a letter after this manner:
26 „Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення!
Claudius Lysias unto the most excellent governor Felix sendeth greeting.
27 Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин.
This man was taken of the Jews, and should have been killed of them: then came I with an army, and rescued him, having understood that he was a Roman.
28 І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну.
And when I would have known the cause wherefore they accused him, I brought him forth into their council:
29 Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в.
Whom I perceived to be accused of questions of their law, but to have nothing laid to his charge worthy of death or of bonds.
30 Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“
And when it was told me how that the Jews laid wait for the man, I sent straightway to thee, and gave commandment to his accusers also to say before thee what they had against him. Farewell.
31 Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду.
Then the soldiers, as it was commanded them, took Paul, and brought him by night to Antipatris.
32 А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись.
On the morrow they left the horsemen to go with him, and returned to the castle:
33 А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
Who, when they came to Caesarea, and delivered the epistle to the governor, presented Paul also before him.
34 Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
And when the governor had read the letter, he asked of what province he was. And when he understood that he was of Cilicia;
35 „Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.
I will hear thee, said he, when thine accusers are also come. And he commanded him to be kept in Herod's judgment hall.
