Дії 22
1 „Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер ви́правда́ння мого перед вами!“
Men, brethren, and fathers, hear ye my defence which I make now unto you.
2 Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
(And when they heard that he spake in the Hebrew tongue to them, they kept the more silence: and he saith, )
3 „Я юде́янин, що родився в кілікі́йському Та́рсі, а ви́хований у цім місті, у ніг Гамалії́ла докладно навчений Зако́ну отці́в; горли́вець я Божий, як і всі ви сьогодні.
I am verily a man which am a Jew, born in Tarsus, a city in Cilicia, yet brought up in this city at the feet of Gamaliel, and taught according to the perfect manner of the law of the fathers, and was zealous toward Elohim, as ye all are this day.
4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
And I persecuted this way unto the death, binding and delivering into prisons both men and women.
5 як засві́дчить про мене первосвященик та вся старши́на. Я від них був узяв навіть листи́ на братів, і пішов до Дама́ску, щоб тамте́шніх зв'язати й приве́сти до Єрусалиму на кару.
As also the high priest doth bear me witness, and all the estate of the elders: from whom also I received letters unto the brethren, and went to Damascus, to bring them which were there bound unto Jerusalem, for to be punished.
6 І сталося, як у дорозі я був, і наближа́всь до Дамаску опі́вдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
And it came to pass, that, as I made my journey, and was come nigh unto Damascus about noon, suddenly there shone from heaven a great light round about me.
7 І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: „Савле, Савле, — чому́ ти Мене переслідуєш?“
And I fell unto the ground, and heard a voice saying unto me, Saul, Saul, why persecutest thou me?
8 А я запитав: „Хто Ти, Господи?“А Він мені відказав: „Я Ісус Назаряни́н, що Його переслідуєш ти“.
And I answered, Who art thou, Master? And he said unto me, I am Yahushua of Nazareth, whom thou persecutest.
9 А ті, що зо мною були́, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
And they that were with me saw indeed the light, and were afraid; but they heard not the voice of him that spake to me.
10 А я запитав: „Що́ я, Господи, маю робити?“Господь же до мене промовив: „Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призна́чено робити“.
And I said, What shall I do, master? And Yahushua said unto me, Arise, and go into Damascus; and there it shall be told thee of all things which are appointed for thee to do.
11 А від ясности світла того невидю́щим я став. І присутні зо мною за руку мене повели́, і до Дамаску прибув я.
And when I could not see for the glory of that light, being led by the hand of them that were with me, I came into Damascus.
12 А один муж Ана́ній, у Зако́ні побожний, що добре свідо́цтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
And one Ananias, a devout man according to the law, having a good report of all the Jews which dwelt there,
13 до мене прибув, і, ставши, промовив мені: „Савле брате, — стань видю́щий!“І я хвилі тієї побачив його.
Came unto me, and stood, and said unto me, Brother Saul, receive thy sight. And the same hour I looked up upon him.
14 І озвавсь він до мене: „Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
And he said, The Elohim of our fathers hath chosen thee, that thou shouldest know his will, and see that Just One, and shouldest hear the voice of his mouth.
15 Бо бу́деш ти свідком Йому перед усіма людьми́ про оте, що ти бачив та чув!
For thou shalt be his witness unto all men of what thou hast seen and heard.
16 А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!“
And now why tarriest thou? arise, and be baptized, and wash away thy sins, calling on the name of YHWH.
17 І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захо́плення впав я,
And it came to pass, that, when I was come again to Jerusalem, even while I prayed in the temple, I was in a trance;
18 і побачив Його, що до мене сказав: „Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідо́цтва твого про Мене“.
And saw him saying unto me, Make haste, and get thee quickly out of Jerusalem: for they will not receive thy testimony concerning me.
19 А я відказав: „Самі вони, Господи, знають, що я до в'язниць садови́в та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
And I said, Yahushua, they know that I imprisoned and beat in every synagogue them that believed on thee:
20 А коли лилась кров Твого свідка Степа́на, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожи́в“.
And when the blood of thy martyr Stephen was shed, I also was standing by, and consenting unto his death, and kept the raiment of them that slew him.
21 Але Він до мене промовив: „Іди, бо пошлю Я далеко тебе, — до поган!“
And he said unto me, Depart: for I will send thee far hence unto the Gentiles.
22 І аж до слова цього його слухали. Аж ось підне́сли вони голос свій, гукаючи: „Геть такого з землі, бо жити йому не годи́ться!“
And they gave him audience unto this word, and then lifted up their voices, and said, Away with such a fellow from the earth: for it is not fit that he should live.
23 І як вони верещали, і одежу шпурля́ли, і кидали порох у повітря,
And as they cried out, and cast off their clothes, and threw dust into the air,
24 то звелів тисяцький у фортецю його відвести́, і звелів бичува́нням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
The chief captain commanded him to be brought into the castle, and bade that he should be examined by scourging; that he might know wherefore they cried so against him.
25 І як його розтягли́ для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: „Хіба бичува́ти дозволено вам громадянина римського та ще й незасу́дженого?“
And as they bound him with thongs, Paul said unto the centurion that stood by, Is it lawful for you to scourge a man that is a Roman, and uncondemned?
26 Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідо́мив, говорячи: „Що́ хочеш робити? Бож ри́млянин цей чоловік!“
When the centurion heard that, he went and told the chief captain, saying, Take heed what thou doest: for this man is a Roman.
27 Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: „Скажи мені, чи ти ри́млянин?“А він: „Так!“відказав.
Then the chief captain came, and said unto him, Tell me, art thou a Roman? He said, Yea.
28 Відповів на те тисяцький: „За великі гро́ші громадянство оце я набув“. А Павло відказав: „А я в нім і родився!“
And the chief captain answered, With a great sum obtained I this freedom. And Paul said, But I was free born.
29 І відступили негайно від нього оті, що хотіли допи́тувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той ри́млянин, і що він ізв'язав був його.
Then straightway they departed from him which should have examined him: and the chief captain also was afraid, after he knew that he was a Roman, and because he had bound him.
30 А другого дня, бажавши довідатись правди, у чо́му юдеї його оскаржа́ють, він звільнив його та звелів, щоб зібра́лися первосвященики та ввесь синедріо́н. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.
On the morrow, because he would have known the certainty wherefore he was accused of the Jews, he loosed him from his bands, and commanded the chief priests and all their council to appear, and brought Paul down, and set him before them.
