Дії 16
1 І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
And he arrived into Derbe and Lystra. And, behold, a certain disciple was there, by name Timothy, the son of a faithful Jewish woman, and a Greek father,
2 Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
who was of good report by the brethren in Lystra and Iconium.
3 Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
Paul wished him to go out with him; and having taken him circumcised him on account of the Jews who were in those places: for they all knew his father that he was a Greek.
4 Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
And while they were traveling through the cities, they delivered to them the decrees which were adjudicated by the apostles and elders in Jerusalem, to keep.
5 А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
Then the churches were indeed strengthened in faith, and abounded in number daily.
6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
And they traveled through Phrygia and the Galatian country, being prohibited by the Holy Ghost from speaking the word in Asia.
7 Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
And having come opposite Mysia, they were endeavoring to go on into Bithynia, and the Spirit of Jesus did not permit them;
8 Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.
and having come through Mysia they descended into Troas.
9 І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
And a vision was seen by Paul during the night: Some Macedonian man was standing and entreating him and saying, Having come over into Macedonia, help us.
10 Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
And when he saw the vision, we immediately sought to depart into Macedonia, concluding that God had called us to preach the gospel to them.
11 Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
And having embarked from Troas, we sailed directly to Samothrace, and on the following day into Neapolis,
12 звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
and thence into Philippi, which is the first city of the Macedonian region, a colony. And we were in that city spending some days.
13 Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
And on the Sabbath day we went out from the gate by the river, where we were accustomed that prayer should be, and having sat down, we spoke to the women having assembled.
14 Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
And a certain woman Lydia by name, a seller of purple, of the city of Thyatira, worshiping God, was hearing us: whose heart the Lord opened to give attention to the words spoken by Paul.
15 А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
And when she and her household were baptized, she entreated us, saying, If you have found me to be faithful to the Lord, having come into my house, abide: and she constrained us.
16 І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
And it came to pass, we going to the prayer, a certain damsel having a spirit of divination met us, who brought much gain to her masters telling fortunes.
17 Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
She, following Paul and us, continued to cry out, saying, These men are the servants of the Most High God, who proclaim to us the way of salvation.
18 І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“І того ча́су той вийшов.
And she continued to do this many days. And Paul, being worn out, and turning round, said to the spirit, I command thee in the name of Jesus Christ to come out from her. And he came out the same hour.
19 А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
And her masters seeing that the hope of their gain was gone, arresting Paul and Silas, dragged them into the forum to the rulers,
20 Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
and leading them to the magistrates, said, These men do exceedingly trouble our city, being Jews,
21 і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
and they proclaimed customs, which are not lawful for us to receive, or to do, being Romans.
22 І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
And the crowd stood up together against them: and the magistrates tearing off their garments, commanded the lictors to beat them with rods.
23 І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
And having laid many stripes on them, they cast them into prison, commanding the jailer to keep them safely:
24 Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
who, having received such a charge, cast them into the interior prison, and fastened their feet into the wood.
25 А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
But at midnight Paul and Silas, praying, continued to sing praises to God: and the prisoners heard them.
26 І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
And suddenly there was a great earthquake, so that the foundations of the prison were shaken: and all the doors were immediately opened, and the bonds of all were loosed.
27 Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
And the jailer, being awakened, and seeing the doors of the prison open, seizing a sword, was about to kill himself, thinking that his prisoners had escaped.
28 А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
But Paul shouted with a loud voice, saying, Do thyself no harm: for we are here.
29 Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
And having asked for a light, he sprang in, and being alarmed, he fell down before Paul and Silas,
30 І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
and leading them out said, Sirs, what does it behoove me to do in order that I may be saved?
31 А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
And they said, Believe on the Lord Jesus, and thou and thy household shall be saved.
32 І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
And they spoke to him the word of the Lord, along with all who were in his house.
33 І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
And taking them that hour of the night, he washed the blood from their stripes; and he and his were baptized immediately:
34 І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
and leading them into his house, he set a table by them, and rejoiced throughout his house, having believed in God.
35 А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
But it being day, the magistrates sent the lictors, saying, Send away these men.
36 І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
And the jailer proclaimed these words to Paul, The magistrates have sent word that you may be released: now therefore having gone out, depart in peace.
37 А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
But Paul said to them, Having beaten us publicly uncondemned, being Roman men, they cast us into prison, and now do they cast us out privately? for no; but having come themselves let them lead us out.
38 Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
And the lictors proclaimed these words to the magistrates. And hearing that they are Romans, they were alarmed;
39 І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
and having come they called for them, and leading them out, requested them to go away from their city.
40 І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.
And having come out from the prison they came to Lydia, and seeing the brethren, comforted them, and departed.
