2 до коринтян 7
1 Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!
Therefore, since we have these promises, beloved, let us cleanse ourselves from every defilement of the flesh and spirit, bringing holiness to completion in the fear of God.
2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!
Make room for us in your hearts. We have wronged no one, we have corrupted no one, we have taken advantage of no one.
3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.
I do not say this to condemn you, for I have said before that you are in our hearts so that we die together with you and live together with you.
4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.
Great is my boldness toward you; great is my boasting on your behalf. I am filled with comfort; I am overflowing with joy in all our affliction.
5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.
For even when we came to Macedonia, our bodies had no rest, but we were afflicted at every turn, with conflicts on the outside and fears within.
6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,
But God, who comforts the downcast, comforted us by the arrival of Titus,
7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.
and not only by his arrival, but also by the comfort you had given him. He told us about your longing, your contrition, and your deep concern for me, so that I rejoiced all the more.
8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.
For even if I caused you sorrow by my letter, I do not regret it (though I did regret it, for I see that my letter caused you sorrow, though only for an hour).
9 Я радію тепер не тому́, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покая́ння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чо́му не мати втрати від нас.
But now I rejoice, not that you were made sorrowful, but that you were made sorrowful to the point of repentance. For you felt a godly sorrow, so that you suffered no loss through us.
10 Бо смуток для Бога чинить каяття́ на спасі́ння, а про нього не жалуємо, а смуток світськи́й — чинить смерть.
For godly sorrow produces a repentance that leads to salvation, leaving no regret, but worldly sorrow produces death.
11 Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажа́ння, яку горливість, яку по́мсту! Ви в усім показали, що чисті ви в справі.
Consider what earnestness this godly sorrow of yours has produced in you, what eagerness to clear yourselves, what indignation, what alarm, what longing, what zeal, what righting of wrong! In everything you have shown yourselves to be clear in the matter.
12 А коли я й писав вам, то не через того, хто кри́вдить, і не через покри́вдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.
So although I wrote to you, it was not on account of the one who did the wrong, nor on account of the one who was wronged, but so that your earnestness for us might be revealed to you in the sight of God.
13 Тому́ то потіхою вашою вті́шились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспоко́їли духа його.
In this we find comfort. And in addition to the comfort we received from you, we rejoiced all the more at the joy of Titus, because his spirit has been refreshed by you all.
14 Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоро́мився; але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала́ перед Титом правдива була́!
For if I made any boast to him about you, I was not put to shame. But just as everything we said to you was true, so our boasting to Titus has also proven to be true.
15 І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли́ ви були зо стра́хом і тремті́нням.
And his affection for you is even greater when he remembers the obedience of you all, how you received him with fear and trembling.
16 Отож, тішуся я, що мо́жу покластись у всьому на вас!
I rejoice, because I have complete confidence in you.
