1 до коринтян 13
1 Коли я говорю́ мовами лю́дськими й а́нгольськими, та любови не маю, — то став я як мідь та дзвінка́ або бу́бон гудя́чий!
Ie mirehake am-pamele’ ondaty naho anjely raho fe tsy amam-pikokoañe le feon-torisìke mikontsiañe naho fikatsakatsañan-kantsàñe avao.
2 І коли маю дара пророкува́ти, і знаю всі таємни́ці й усе знання́, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставля́ти, та любови не маю, — то я ніщо!
Ie mahafitoky naho maharendreke ze hene mietake naho ze atao hilala vaho lifo-patokisañe mahaveve vohitse fe tsy aman-koko, le kafoake.
3 І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я відда́м своє тіло на спа́лення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жа́дного!
Naho koàheko o varakoo hamahànako o rarakeo mbore afoeko ho foreheteñe ty sandriko, f’ie tsy aman-koko, le tsy mahasoa ahy.
4 Любов довготе́рпить, любов милосе́рдствує, не за́здрить, любов не величається, не надима́ється,
Mahaliñe ty koko naho matarike, tsy mamarahy ty koko, tsy miebotsebotse ty koko vaho tsy mirengevoke;
5 не пово́диться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не ду́має лихо́го,
tsy mijaranjaràñe, tsy mipay ty aze, tsy mora boseke, tsy mitorifike;
6 не радіє з неправди, але тішиться правдою,
tsy ifalea’e ty hatsivokarañe, fe irebeha’e ty hatò;
7 усе зно́сить, вірить у все, сподіва́ється всього, усе те́рпить!
Hene vavè’e, fonga iantofa’e, songa tamàe’e, sindre ifeaha’e.
8 Ніко́ли любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, — та припи́няться, хоч мови існують, — замо́вкнуть, хоч існує знання́, — та скасу́ється.
Tsy milesa ty koko; fe hihelañe ty fitokiañe, le hijihetse ty filikolikoañe, vaho hasaok’ añe ty hilala.
9 Бо ми знаємо части́нно, і пророкуємо частинно;
Mahafohiñe ty ila’e tika vaho mitoky ty pila’e.
10 коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне.
F’ie miboak’ eo ty fonitse, le himosaoñe añe o am-paha’eo.
11 Коли я дити́ною був, то я говорив, як дити́на, як дити́на я ду́мав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитя́че.
Ie niajaja raho, nirehake hoe ajaja, nandrèndreke hoe ajaja, nitsakore hoe ajaja; zaho bey le nadòko o hajajàñeo.
12 Отож, тепер бачимо ми ніби у дзе́ркалі, у за́гадці, але по́тім — обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а по́тім пізна́ю, як і пі́знаний я.
Henaneo mahaisake hoe an-ketsoro malompolompo; ie añe, hifampiatre-daharañe. Maharendreke ty ila’e raho henaneo, f’ie añe ro hahafohiñe hambañe amy te arofoanañe.
13 А тепер залиша́ються віра, надія, любов, — оці три. А найбільша між ними — любов!
Sehanga’e henaneo, ty fatokisañe, ty fitamàñe, ty fikokoañe, i telo rezay; fe lohà’e ty fikokoañe.
