Псалтирь 73

1 Коль благ Бог Израилев правым сердцем.

Псалом Аса́фів.

2 Мои же вмале не подвижастеся нозе: вмале не пролияшася стопы моя:

А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,

3 яко возревновах на беззаконныя, мир грешников зря:

бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —

4 яко несть восклонения в смерти их и утверждения в ране их:

бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,

5 в трудех человеческих не суть, и с человеки не приимут ран.

на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.

6 Сего ради удержа я гордыня их до конца: одеяшася неправдою и нечестием своим.

Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,

7 Изыдет яко из тука неправда их: преидоша в любовь сердца.

вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,

8 Помыслиша и глаголаша в лукавстве, неправду в высоту глаголаша:

сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:

9 положиша на небеси уста своя, и язык их прейде по земли.

свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!

10 Сего ради обратятся людие Мои семо, и дние исполнени обрящутся в них.

Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду

11 И реша: како уведе Бог? И аще есть разум в Вышнем?

та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,

12 Се, сии грешницы и гобзующии в век удержаша богатство.

як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“

13 И рех: еда всуе оправдих сердце мое и умых в неповинных руце мои,

Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,

14 и бых язвен весь день, и обличение мое на утрених?

і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.

15 Аще глаголах, повем тако: се, роду сынов Твоих, емуже обещахся:

Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.

16 и непщевах разумети: сие труд есть предо мною,

І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,

17 дондеже вниду во святило Божие и разумею в последняя их.

аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:

18 Обаче за льщения их положил еси им злая, низложил еси я, внегда разгордешася.

направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!

19 Како быша в запустение? Внезапу изчезоша, погибоша за беззаконие свое.

Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!

20 Яко соние востающаго, Господи, во граде Твоем образ их уничижиши.

Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!

21 Яко разжжеся сердце мое, и утробы моя изменишася:

Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,

22 и аз уничижен, и не разумех, скотен бых у Тебе.

а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!

23 И аз выну с Тобою: удержал еси руку десную мою,

Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,

24 и советом Твоим наставил мя еси, и со славою приял мя еси.

Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!

25 Что бо ми есть на небеси? И от Тебе что восхотех на земли?

Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!

26 Изчезе сердце мое и плоть моя, Боже сердца моего, и часть моя, Боже, во век.

Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,

27 Яко се, удаляющии себе от Тебе погибнут: потребил еси всякаго любодеющаго от Тебе.

бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!

28 Мне же прилеплятися Богови благо есть, полагати на Господа упование мое, возвестити ми вся хвалы Твоя, во вратех дщере Сиони.

А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!