От Луки святое благовествование 22
1 Приближашеся же праздник опреснок, глаголемый Пасха:
Наближа́лося ж свято Опрі́сноків, що Па́схою зветься.
2 и искаху архиерее и книжницы, како бы убили Его: бояхуся бо людий.
А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би вбити Його, та боялись наро́ду.
3 Вниде же сатана во Иуду нарицаемаго Искариот, суща от числа обоюнадесяте,
Сатана ж увійшов у Юду, зва́ного Іскаріо́т, одно́го з Дванадцятьо́х.
4 и шед глагола архиереом и воеводам, како Его предаст им.
І він пішов, і почав умовлятися з первосвящениками та начальниками, я́к він видасть Його.
5 И возрадовашася и совещаша ему сребреники дати:
Ті ж зраділи, і погодилися дати йому срібнякі́в.
6 и исповеда и искаше удобна времене, да предаст Его им без народа.
І він обіцяв, і шукав відповідного ча́су, щоб їм видати Його без наро́ду.
7 Прииде же день опресноков, в оньже подобаше жрети пасху:
І настав день Опрі́сноків, коли пасху прино́сити в жертву нале́жало.
8 и посла Петра и Иоанна, рек: шедша уготовайта нам пасху, да ямы.
І послав Він Петра та Івана, говорячи: „Підіть, і приготуйте нам пасху, щоб її спожили́ ми“.
9 Она же рекоста Ему: где хощеши уготоваем?
А вони запитали Його: „Де́ Ти хочеш, щоб ми приготува́ли?“
10 Он же рече има: се, восходящема вама во град, срящет вы человек в скудельнице воду нося: по нем идета в дом, в оньже входит,
А Він їм відказав: „Ось, як бу́дете вхо́дити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, — ідіть за ним аж до дому, куди він уві́йде.
11 и рцета дому владыце: глаголет тебе Учитель: где есть обитель, идеже пасху со ученики Моими снем?
І скажіть до госпо́даря дому: Учитель питає тебе: „Де кімна́та, в якій споживу́ зо Своїми учнями пасху?“
12 И той вама покажет горницу велию постлану: ту уготовайта.
I він вам покаже велику го́рницю вистелену: там приготуйте“.
13 Шедша же обретоста, якоже рече има: и уготоваста пасху.
І вони відійшли, і знайшли, як Він їм говорив, — і зачали́ там готува́ти пасху.
14 И егда бысть час, возлеже, и обанадесяте Апостола с Ним,
А коли настав час, сів до сто́лу, і апо́столи з Ним.
15 и рече к ним: желанием возжелех сию пасху ясти с вами, прежде даже не прииму мук:
І промовив до них: „Я ду́же бажав спожи́ти цю пасху із вами, перш ніж муки прийму́.
16 глаголю бо вам, яко отселе не имам ясти от нея, дондеже скончаются во Царствии Божии.
Бо кажу́ вам, що вже споживати не буду її, поки спо́вниться в Божому Царстві вона“.
17 И приим чашу, хвалу воздав, рече: приимите сию, и разделите себе:
Узявши ж чашу, і вчинивши подяку, Він промовив: „Візьміть її, і поділіть між собою.
18 глаголю бо вам, яко не имам пити от плода лознаго, дондеже Царствие Божие приидет.
Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього пло́ду виноградного, доки Боже Царство не при́йде“.
19 И приим хлеб, хвалу воздав, преломи и даде им, глаголя: сие есть тело Мое, еже за вы даемо: сие творите в Мое воспоминание.
Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: „Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спо́мин про Мене!“
20 Такожде же и чашу по вечери, глаголя: сия чаша Новый Завет Моею кровию, яже за вы проливается:
По вече́рі так само ж і чашу, говорячи: „Оця чаша — Нови́й Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.
21 обаче се, рука предающаго Мя со Мною (есть) на трапезе,
Та однак, — за столом ось зо Мною рука Мого зра́дника.
22 и Сын убо Человеческий идет по реченному: обаче горе человеку тому, имже предается.
Бо Син Лю́дський іде, як призна́чено; але горе тому чоловікові, хто Його видає!“
23 И тии начаша искати в себе, который убо от них хощет сие сотворити.
А вони почали́ між собою питати, котри́й з них мав би це вчинити?
24 Бысть же и пря в них, кий мнится их быти болий.
І сталось між ними й змагання, котрий з них уважатися має за більшого.
25 Он же рече им: царие язык господствуют ими, и обладающии ими благодателе нарицаются:
Він же промовив до них: „Царі народів панують над ними, а ті, що ними володіють, доброчи́нцями звуться.
26 вы же не тако: но болий в вас, да будет яко мний: и старей, яко служай.
Але не так ви: хто найбільший між вами, нехай буде, як менший, а начальник — як слуга,
27 Кто бо болий, возлежай ли, или служай? Не возлежай ли? Аз же посреде вас есмь яко служай.
Бо хто більший: чи той, хто сидить при столі, чи хто прислуго́вує? Чи не той, хто сидить при столі? А Я серед вас, як слуга.
28 Вы же есте пребывше со Мною в напастех Моих,
Ви ж оті, що перетривали зо Мною в споку́сах Моїх,
29 и Аз завещаваю вам, якоже завеща Мне Отец Мой, Царство,
і Я вам запові́тую Царство, як Отець Мій Мені заповів,
30 да ясте и пиете на трапезе Моей во Царствии Моем: и сядете на престолех, судяще обеманадесяте коленома Израилевома.
щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити дванадцять племе́н Ізраїлевих“.
31 Рече же Господь: Симоне, Симоне, се, сатана просит вас, дабы сеял, яко пшеницу:
І промовив Господь: „Си́моне, Си́моне, — ось сатана жадав вас, щоб вас пересі́яти, мов ту пшеницю.
32 Аз же молихся о тебе, да не оскудеет вера твоя: и ты некогда обращься утверди братию твою.
Я ж молився за тебе, щоб не зме́ншилась віра твоя; ти ж колись, як наве́рнешся, зміцни браттю свою!“
33 Он же рече Ему: Господи, с Тобою готов есмь и в темницу и на смерть ити.
А той відказав Йому: „Господи, я з Тобою готовий іти до в'язниці й на смерть!“
34 Он же рече: глаголю ти, Петре, не возгласит петель днесь, дондеже трикраты отвержешися Мене не ведети.
Він же прорік: „Говорю́ тобі, Петре, — півень не заспіває сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене“...
35 И рече им: егда послах вы без влагалища и без меха и без сапог, еда чесого лишени бысте? Они же реша: ничесоже.
І Він їм сказав: „Як Я вас посилав без кали́тки, і без торби, і без санда́ль, — чи вам бракувало чого?“Вони ж відказали: „Нічо́го“.
36 Рече же им: но ныне иже имать влагалище, да возмет, такожде и мех: а иже не имать, да продаст ризу свою, и купит нож:
„А тепер — каже їм — хто має калитку, нехай ві́зьме, теж і торбу; хто ж не має, нехай продасть одіж свою та й купить меча.
37 глаголю бо вам, яко еще писаное се, подобает, да скончается о Мне, еже: и со беззаконными вменися. Ибо еже о Мне, кончину имать.
Говорю бо Я вам, що ви́конатися на Мені має й це ось написане: „До злочинців Його зарахо́вано“. Бо те, що про Мене, вико́нується“.
38 Они же реша: Господи, се, ножа зде два. Он же рече им: доволно есть.
І сказали вони: „Господи, ось тут два мечі“. А Він їм відказав: „До́сить!“
39 И изшед иде по обычаю в гору Елеонскую: по Нем же идоша ученицы Его.
І Він вийшов, і пішов за звича́єм на го́ру Оливну. А за Ним пішли учні Його.
40 Быв же на месте, рече им: молитеся, да не внидете в напасть.
А прийшовши на місце, сказав їм: „Моліться, щоб не впасти в спокусу“.
41 И Сам отступи от них яко вержением камене, и поклонь колена моляшеся,
А Він Сам, відійшовши від них, як докинути ка́менем, на коліна припав та й молився,
42 глаголя: Отче, аще волиши мимонести чашу сию от Мене: обаче не Моя воля, но Твоя да будет.
благаючи: „Отче, як волієш, — пронеси́ мимо Мене цю чашу! Та проте — не Моя, а Твоя нехай станеться воля!“
43 Явися же Ему Ангел с небесе, укрепляя Его.
І Ангол із неба з'явився до Нього, — і додавав Йому сили.
44 И быв в подвизе, прилежнее моляшеся: бысть же пот Его яко капли крове каплющыя на землю.
А як був у смерте́льній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю.
45 И востав от молитвы (и) пришед ко учеником, обрете их спящих от печали
І, підвівшись з молитви, Він до учнів прийшов, і знайшов їх, що спали з журби́.
46 и рече им: что спите? Воставше молитеся, да не внидете в напасть.
І промовив до них: „Чого́ ви спите? Уставайте й моліться, щоб не впасти в спокусу!
47 Еще же Ему глаголющу, се, народ, и нарицаемый Иуда, един от обоюнадесяте, идяше пред ними, и приступи ко Иисусови целовати Его. Сие бо бе знамение дал им: Егоже аще лобжу, Той есть.
І, коли Він іще говорив, ось наро́д з'явився, і один із Дванадцятьо́х, що Юдою зветься, ішов перед ними. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати Його. [Бо він знака їм дав був: кого я поцілую, то Він!“].
48 Иисус же рече ему: Иудо, лобзанием ли Сына Человеческаго предаеши?
Ісус же промовив до нього: „Чи оце поцілу́нком ти, Юдо, видаєш Сина Лю́дського?“
49 Видевше же, иже беху с Ним, бываемое, реша Ему: Господи, аще ударим ножем?
А ті, що були́ з Ним, як побачили, що́ має статись, сказали Йому: „Господи, — чи мече́м нам не вдарити?“
50 И удари един некий от них архиереова раба и уреза ему ухо десное.
І, один із них рубону́в раба первосвященикового, — та й відтяв праве вухо йому́.
51 Отвещав же Иисус рече: оставите до сего. И коснувся уха его, изцели его.
Та Ісус відізвався й сказав: „Лишіть, — уже до́сить!“І, доторкнувшись до вуха його, у здоро́вив його.
52 Рече же Иисус ко пришедшым Нань архиереом и воеводам церковным и старцем: яко на разбойника ли изыдосте со оружием и дрекольми яти Мя?
А до первосвящеників і вла́ди сторожі храму та старших, що прийшли проти Нього, промовив Ісус: „Немов на розбійника вийшли з меча́ми та ки́ями.
53 По вся дни сущу Ми с вами в церкви, не простросте руки на Мя: но се есть ваша година и область темная.
Як щоденно Я з вами у храмі бував, не підне́сли на Мене ви рук. Та це ваша година тепер, і влада те́мряви“.
54 Емше же Его ведоша и введоша Его во двор архиереов. Петр же вслед идяше издалеча.
А схопи́вши Його, повели́ й привели́ у дім первосвященика. Петро ж зда́лека йшов слідкома́.
55 Возгнещшым же огнь посреде двора и вкупе седящым им, седяше Петр посреде их.
Як розклали ж огонь серед дво́ру, і вкупі сиділи, сидів і Петро поміж ними.
56 Узревши же его рабыня некая седяща при свете и воззревши нань, рече: и сей с Ним бе.
А служни́ця одна його вгледіла, як сидів коло світла, і, придивившись до нього, сказала: „І цей був із Ним!“
57 Он же отвержеся Его, глаголя: жено, не знаю Его.
І відрікся від Нього він, тве́рдячи: „Не знаю я, жінко, Його!“
58 И помале другий видев его, рече: и ты от них еси. Петр же рече: человече, несмь.
Незаба́ром же другий побачив його та й сказав: „І ти від отих“. А Петро відказав: „Ні, чоловіче!“
59 И мимошедшу яко часу единому, ин некий крепляшеся глаголя: воистинну и сей с Ним бе: ибо Галилеанин есть.
І як ча́су минуло з годину, хтось інший твердив і казав: „Поправді, — і цей був із Ним, бо він галіле́янин“.
60 Рече же Петр: человече, не вем, еже глаголеши. И абие, еще глаголющу ему, возгласи петель.
А Петро відказав: „Чоловіче, — не відаю, про що́ ти говориш“... І зараз, як іще говорив він, півень заспівав.
61 И обращься Господь воззре на Петра: и помяну Петр слово Господне, якоже рече ему, яко прежде даже петель не возгласит, отвержешися Мене трикраты.
І Господь обернувся й подививсь на Петра. А Петро згадав слово Господнє, як сказав Він йому: „Перше, ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
62 И изшед вон плакася горько.
І, вийшовши звідти, він гірко заплакав!
63 И мужие держащии Иисуса ругахуся Ему, биюще:
А люди, які ув'язни́ли Ісуса, знуща́лися з Нього та били.
64 и закрывше Его, бияху Его по лицу и вопрошаху Его, глаголюще: прорцы, кто есть ударей Тя?
І, закривши Його, вони били Його по обличчі, і питали Його, приговорюючи: „Пророкуй, хто́ то вдарив Тебе?“
65 И ина многа хуляще глаголаху Нань.
І багато інших богознева́г говорили на Нього вони...
66 И яко бысть день, собрашася старцы людстии и архиерее и книжницы, и ведоша Его на сонм свой,
А коли настав день, то зібралися старші наро́ду, первосвященики й книжники, і повели́ Його в синедріо́н свій,
67 глаголюще: аще Ты еси Христос? Рцы нам. Рече же им: аще вам реку, не имете веры:
і казали: „Коли Ти Христос, скажи нам“. А Він їм відповів: „Коли Я вам скажу́, — не повірите ви.
68 аще же и вопрошу (вы), не отвещаете Ми, ни отпустите:
А коли й поспитаю вас Я, — не дасте Мені відповіді.
69 отселе будет Сын Человеческий седяй о десную силы Божия.
Незаба́ром Син Лю́дський сидітиме по прави́ці сили Божої!“
70 Реша же вси: Ты ли убо еси Сын Божий? Он же к ним рече: вы глаголете, яко Аз есмь.
Тоді всі запитали: „То Ти Божий Син?“А Він їм відповів: „Самі кажете ви, що то Я“.
71 Они же реша: что еще требуем свидетелства? Сами бо слышахом от уст Его.
А вони відказали: „На́що потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!“
