Книга Иова 9

1 Отвещав же Иов, рече:

А Йов відповів та й сказав:

2 воистинну вем, яко тако есть: како бо будет праведен человек у Господа?

Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?

3 Аще бо восхощет судитися с Ним, не послушает Его, да не преречет ко единому словеси Его от тысящи.

Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.

4 Премудр бо есть мыслию, крепок же и велик: кто жесток быв противу Его, пребысть?

Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?

5 Обетшаяй горы, и не ведят, превращаяй я гневом:

Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.

6 трясый поднебесную из оснований, столпи же ея колеблются:

Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.

7 глаголяй солнцу, и не восходит, звезды же печатствует:

Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.

8 прострый един небо и ходяй но морю, яко по земли:

Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,

9 творяй Плиады и Еспера, и Арктура и сокровища южная:

Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.

10 творяй велия и неизследованная, славная же и изрядная, имже несть числа.

Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!

11 Аще приидет ко мне, не имам видети: и аще мимоидет мене, никако уразумех.

Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього

12 Аще возмет, кто возвратит? Или кто речет Ему: что сотворил еси?

Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?

13 Сам бо отвращает гнев, слякошася под Ним кити поднебеснии.

Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —

14 Аще же мя услышит, или разсудит глаголы моя?

що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,

15 Аще бо и праведен буду, не услышит мене, суду Его помолюся:

я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?

16 аще же воззову, и услышит мя, не иму веры, яко услыша глас мой.

Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,

17 Да не мглою мя потребит, многа же ми сотрения сотвори всуе,

Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.

18 не оставляет бо мя отдохнути, исполни же мя горести.

Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.

19 Понеже силен есть крепостию: кто убо суду Его воспротивится?

Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?

20 Аще бо буду праведен, уста моя нечестия сотворят: аще же буду непорочен, стропотен буду.

Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.

21 Аще бо нечестие сотворих, не вем душею моею: обаче отемлется ми живот.

Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.

22 Темже рех: велика и сильна губит гнев.

Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.

23 Яко лукавии смертию лютою погибнут, обаче праведным посмеваются.

Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.

24 Предана есть земля в руце нечестиваго, лица судий ея покрывает: аще же не Сам есть, кто есть?

У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?

25 Житие же мое есть легчае скоротечца: отбегоша и не видеша.

А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,

26 Или есть кораблем след пути, или орла летяща, ищуща яди?

промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.

27 Аще бо реку: забуду глаголя, приникнув лицем воздохну,

Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,

28 трясуся всеми удесы: вем бо, яко не безвинна мя оставиши.

то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.

29 Аще же нечестив есмь, почто не умрох?

Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?

30 Аще бо измыюся снегом и очищуся руками чистыми,

Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,

31 доволно во скверне омочил мя еси, возгнушася же мною одежда моя.

то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.

32 Неси бо человек, якоже аз, Емуже противопрюся, да приидем вкупе на суд.

Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,

33 О, дабы ходатай нам был, и обличаяй и разслушаяй между обема.

поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.

34 Да отимет от мене жезл, страх же Его да не смущает мене:

Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,

35 и не убоюся, но возглаголю, ибо тако не вем сам себе.

тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!