Послание к Евреям 11
1 Есть же вера уповаемых извещение, вещей обличение невидимых.
А віра — то підста́ва споді́ваного, доказ неба́ченого.
2 В сей бо свидетелствовани быша древнии.
Бо нею засвідчені ста́рші були́.
3 Верою разумеваем совершитися веком глаголголом Божиим, во еже от неявляемых видимым быти. (aiōn g165)
Вірою ми розуміємо, що віки́ Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. (aiōn g165)
4 Верою множайшую жертву Авель паче Каина принесе Богу, еюже свидетелствован бысть быти праведник, свидетелствующу о дарех его Богу: и тою умерый еще глаголет.
Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Ка́їн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог сві́дчив про да́ри його; нею, і вмерши, він ще промовляє.
5 Верою Енох преложен бысть не видети смерти: и не обреташеся, зане преложи его Бог: прежде бо преложения его свидетелствован бысть, яко угоди Богу.
Вірою Ено́х був перене́сений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що „Богові він догоди́в“.
6 Без веры же невозможно угодити (Богу): веровати же подобает приходящему к Богу, яко есть, и взыскающым Его мздовоздатель бывает.
Догоди́ти ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
7 Верою ответ приим Ное о сих, яже не у виде, убоявся сотвори ковчег во спасение дому своего: еюже осуди (весь) мир, и правды, яже по вере, бысть наследник.
Вірою Ной, як дістав об'я́влення про те, чого́ ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти́; нею світ засудив він, і став спадкоє́мцем праведности, що з віри вона.
8 Верою зовом Авраам послуша изыти на место, еже хотяше прияти в наследие, и изыде не ведый, камо грядет.
Вірою Авраа́м, покликаний на місце, яке мав прийняти в спа́дщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
9 Верою прииде Авраам на землю обетования, якоже на чужду, в кровы вселися со Исааком и Иаковом снаследникома обетования тогожде:
Вірою він перебува́в на Землі Обі́цяній, як на чужій, і проживав у наме́тах з Іса́ком та Яковом, співспадкоє́мцями тієї ж обі́тниці,
10 ждаше бо основания имущаго града, емуже художник и содетель Бог.
бо чекав він міста, що має підва́лини, що Бог його будівни́чий та творе́ць.
11 Верою и сама Сарра неплоды силу во удержание семене прият и паче времене возраста роди, понеже верна непщева Обетовавшаго.
Вірою й Са́ра сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обі́тницю дав.
12 Темже и от единаго родишася, да еще умерщвленнаго, якоже звезды небесныя множеством и яко песок вскрай моря безчисленный.
Тому́ й від одно́го, та ще змертвілого, народилось так багато, як зо́рі небесні й пісок незчисле́нний край моря.
13 По вере умроша сии вси, не приемше обетований, но издалеча видевше я, и целовавше, и исповедавше, яко страннии и пришелцы суть на земли:
Усі вони повмирали за вірою, не оде́ржавши обі́тниць, але зда́лека бачили їх, і повітали, і ві́рували в них, та визнавали, що „вони на землі чужани́ці й прихо́дьки“.
14 ибо таковая глаголющии являются, яко отечествия взыскуют.
Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають ба́тьківщини.
15 И аще бы убо оно помнили, из негоже изыдоша, имели бы время возвратитися:
І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б час повернутись.
16 ныне же лучшаго желают, сиречь небеснаго: темже не стыдится сими Бог, Бог нарицатися их: уготова бо им град.
Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому́ й Бог не соро́миться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготува́в їм місто.
17 Верою приведе Авраам Исаака искушаемь, и единороднаго приношаше, обетования приемый,
Вірою Авраа́м, випробо́вуваний, привів на жертву Ісака, і, мавши обі́тницю, приніс одноро́дженого,
18 к немуже глаголано бысть: яко о Исааце наречется тебе семя:
що йому було сказано: „В Ісакові буде насіння тобі“.
19 помыслив, яко и из мертвых воскресити силен (есть) Бог, темже того и в притче прият.
Бо він розумі́в, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на проо́браз.
20 Верою о грядущих благослови Исаак Иакова и Исава.
Вірою в майбу́тнє поблагословив Іса́к Якова та Іса́ва.
21 Верою Иаков умирая коегождо сына Иосифова благослови и поклонися на верх жезла его.
Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йо́сипового, і „схилився на верх свого́ жезла.“
22 Верою Иосиф умирая о исхождении сынов Израилевых памятствова и о костех своих заповеда.
Вірою Йо́сип, умираючи, згадав про ви́хід синів Ізра́їлевих та про кості свої запові́в.
23 Верою Моисей родився сокровен бысть три месяцы от отец своих, зане видеша красно отроча и не убояшася повеления царева.
Вірою Мойсе́й, як родився, перехо́вувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались нака́зу царе́вого.
24 Верою Моисей, велик быв, отвержеся нарицатися сын дщере фараоновы:
Вірою Мойсе́й, коли виріс, відрікся зватися сином дочки́ фарао́нової.
25 паче (же) изволи страдати с людьми Божиими, нежели имети временную греха сладость,
Він хотів краще страждати з наро́дом Божим, аніж мати доча́сну гріховну потіху.
26 болшее богатство вменив Египетских сокровищ поношение Христово: взираше бо на мздовоздаяние.
Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж ска́рби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.
27 Верою остави Египет, не убоявся ярости царевы: Невидимаго бо яко видя, терпяше.
Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царе́вого, бо він був непохитний, як той, хто Невиди́мого бачить.
28 Верою сотвори Пасху и пролитие крове, да не погубляяй перворожденная коснется их.
Вірою справив він Пасху й покро́плення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.
29 Верою преидоша Чермное море аки по сусе земли: егоже искушение приемше Египтяне истопишася.
Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходо́лом, на що спокусившись єги́птяни, потопились.
30 Верою стены Иерихонския падоша обхождением седмих дний.
Вірою впали єрихо́нські му́ри по семиденнім обхо́дженні їх.
31 Верою Раав блудница не погибе с сопротивльшимися, приимши сходники с миром (и иным путем изведши).
Вірою блудни́ця Раха́в не згинула з невірними, коли з миром прийняла́ виві́дувачів.
32 И что еще глаголю? Не достанет бо ми повествующу времене о Гедеоне, Вараце же и Сампсоне и Иеффаи, о Давиде же и Самуиле, и о (других) пророцех,
І що ще скажу́? Бо не стане ча́су мені, щоб оповіда́ти про Гедео́на, Вара́ка, Самсо́на, Ефта́я, Дави́да й Самуї́ла та про пророків,
33 иже верою победиша царствия, содеяша правду, получиша обетования, заградиша уста львов,
що вірою ца́рства побива́ли, правду чинили, оде́ржували обі́тниці, пащі левам загороджували,
34 угасиша силу огненную, избегоша острея меча, возмогоша от немощи, быша крепцы во бранех, обратиша в бегство полки чуждих:
силу огне́нну гасили, утікали від ві́стря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були́ на війні, оберта́ли в розтіч полки́ чужоземців;
35 прияша жены от воскресения мертвых своих: инии же избиени быша, не приемше избавления, да лучшее воскресение улучат:
жінки діставали поме́рлих своїх із воскресі́ння; а інші бували скатовані, не прийнявши визво́лення, щоб отримати краще воскресі́ння;
36 друзии же руганием и ранами искушение прияша, еще же и узами и темницею,
а інші дізнали наруги та рани, а також кайда́ни й в'язниці.
37 камением побиени быша, претрени быша, искушени быша, убийством меча умроша, проидоша в милотех (и) в козиях кожах, лишени, скорбяще, озлоблени:
Камінням побиті бува́ли, допитувані, перепи́лювані, умирали, зару́бані мече́м, тинялися в овечих та ко́зячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.
38 ихже не бе достоин (весь) мир, в пустынех скитающеся и в горах и в вертепах и в пропастех земных.
Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та го́рах, і по печерах та прова́ллях зе́мних.
39 И сии вси послушествани бывше верою, не прияша обетования,
І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обі́тниці не прийняли́,
40 Богу лучшее что о нас предзревшу, да не без нас совершенство приимут.
бо Бог передбачив щось краще про нас, — щоб вони не без нас досконалість оде́ржали.
