Послание к Евреям 10

1 Сень бо имый закон грядущих благ, (а) не самый образ вещей, на всякое лето темиже жертвами, ихже приносят выну, никогдаже может приступающих совершити.

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

2 Понеже престали бы быти приносимы, ни едину ктому имущым совесть о гресех служащым, единою очищенным.

Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

3 Но в них воспоминание грехов на коеждо лето бывает,

Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

4 невозможно бо крови юнчей и козлей отпущати грехи.

бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

5 Темже входя в мир, глаголет: жертвы и приношения не восхотел еси, тело же совершил Ми еси:

Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

6 всесожжений и о гресе не благоволил еси.

Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

7 Тогда рех: се, иду: в главизне книжней написася о Мне, еже сотворити волю Твою, Боже.

Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

8 Выше глаголя: яко жертвы и приношения и всесожжений и о гресех не восхотел еси, ниже благоволил еси: яже по закону приносятся:

Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

9 тогда рече: се, иду сотворити волю Твою, Боже. Отемлет первое, да второе поставит.

Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

10 О нейже воли освящени есмы принесением тела Иисус Христова единою.

У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

11 И всяк убо священник стоит на всяк день служя и тыяжде множицею принося жертвы, яже никогдаже могут отяти грехов.

І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

12 Он же едину о гресех принес жертву, всегда седит о десную Бога,

А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

13 прочее ожидая, дондеже положатся врази Его подножие ног Его:

далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

14 единем бо приношением совершил есть во веки освящаемых.

Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

15 Свидетелствует же нам и Дух Святый, по реченному бо прежде:

Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

16 сей завет, егоже завещаю к ним по днех онех, глаголет Господь, дая законы Моя на сердца их, и в помышлениих их напишу их:

„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

17 (таже глаголет Господь: ) и грехов их и беззаконий их не имам помянути ктому.

А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

18 А идеже отпущение сих, ктому несть приношения о гресех.

А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

19 Имуще убо дерзновение, братие, входити во святая Кровию Иисус Христовою, путем новым и живым,

Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

20 егоже обновил есть нам завесою, сиречь плотию Своею,

ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

21 и Иереа велика над домом Божиим,

маємо й Великого Священика над домом Божим, —

22 да приступаем со истинным сердцем во извещении веры, окроплени сердцы от совести лукавыя и измовени телесы водою чистою:

то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

23 да держим исповедание упования неуклонное, верен бо есть Обещавый:

Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

24 и да разумееваем друг друга в поощрении любве и добрых дел,

І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

25 не оставляюще собрания своего, якоже есть неким обычай, но (друг друга) подвизающе, и толико паче, елико видите приближающийся день (судный).

Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

26 Волею бо согрешающым нам по приятии разума истины, ктому о гресех не обретается жертва,

Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

27 страшно же некое чаяние суда и огня ревность, поясти хотящаго сопротивныя.

а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

28 Отверглся кто закона Моисеова, без милосердия при двоих или триех свидетелех умирает:

Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

29 колико мните горшия сподобится муки, иже Сына Божия поправый, и Кровь заветную скверну возмнив, еюже освятися, и Духа благодати укоривый?

скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

30 Вемы бо Рекшаго: Мне отмщение, Аз воздам, глаголет Господь. И паки: яко судит Господь людем Своим.

Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

31 Страшно (есть) еже впасти в руце Бога живаго.

Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

32 Воспоминайте же первыя дни вашя, в нихже просветившеся, многия страсти претерпесте страданий,

Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

33 ово убо, поношеньми и скорбьми позор бывше, ово же, общницы бывше живущым тако:

Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

34 ибо узам моим спострадасте и разграбление имений ваших с радостию приясте, ведяще имети себе имение на небесех пребывающее и лучшее.

Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

35 Не отлагайте убо дерзновения вашего, еже имать мздовоздаяние велико.

Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

36 Терпения бо имате потребу, да волю Божию сотворше, приимете обетование:

Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

37 еще бо мало елико елико, Грядый приидет и не укоснит.

Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“

38 А праведный от веры жив будет: и аще обинется, не благоволит душа Моя о нем.

А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.

39 Мы же (братие) несмы обиновения в погибель, но веры в снабдение души.

Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.