Вторая книга Царств 3

1 И бысть брань на много между домом Саулим и между домом Давидовым, и дом Давидов возвышашеся и укрепляшеся, дом же Сауль идяше и изнемогаше.

І була́ довга та війна́ між домом Сауловим та між домом Давидовим. А Давид усе змі́цнювався, а Саулів дім усе сла́бнув.

2 И родишася Давиду в Хевроне сынов шесть: и бе первородный ему Амнон от Ахинаамы Иезраилитыни,

І в Хевро́ні народи́лися Давидові сини, — і був його пе́рвісток Амно́н, від їзреелі́тки Ахіно́ам;

3 и вторый ему сын Далуиа от Авигеи Кармилския, и третий Авессалом сын Маахи дщере Фолми царя Гессирска,

а другий син його — Кіл'а́в від Авіґа́їл, коли́шньої жінки кармеля́нина Навала; а третій Авесало́м, син Маахи, дочки Талмая, царя ґешурського;

4 четвертый Адониа сын Аггифы, и пятый Сафатиа от Авиталы,

а четвертий — Адо́нійя, син Хаґґіт, а п'ятий — Шефатія, син Авітал,

5 и шестый Иефераам от Еглы жены Давидовы: сии родишася Давиду в Хевроне.

а шостий — Їтреам, від Еґли, Давидової жінки, — оці народи́лися Давидові в Хевро́ні.

6 И бысть внегда быти брани между домом Саулим и между домом Давидовым, и бяше Авенир держа дом Саулов.

І сталося, коли була́ війна між домом Сауловим та домом Давидовим, то Авне́р тримався Саулового до́му.

7 И Саулова подложница бе, ейже бе имя Ресфа, дщерь Иоля. И вниде к ней Авенир, и рече Иевосфей сын Сауль ко Авениру: что яко вшел еси к подложнице отца моего?

І мав Саул нало́жницю, а ім'я́ їй Ріцпа, дочка Айї. І сказав Іш-Бошет до Авнера: „Чого ти прийшов до нало́жниці батька мого?“

8 И разгневася зело Авенир о словеси сем на Иевосфеа и рече ему Авенир: еда песия глава есмь аз? Сотворих днесь милость дому Саула отца твоего и братии и знаемым, и не отступих в дом Давидов, и ищеши на мне ты о неправде жены днесь?

І дуже запалився Авне́рові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: „Чи я псяча юдська голова́? Сьогодні я роблю́ ласку домові твого батька Саула, його брата́м та його при́ятелям, і не відда́в тебе в Дави́дову руку, а ти сього́дні згадав на мені гріх цієї жінки?

9 Сия да сотворит Бог Авениру и сия да приложит ему, зане якоже клятся Господь Давиду, тако сотворю ему в сей день,

Нехай так зро́бить Бог Авне́рові, і нехай ще дода́сть йому, якщо я не зроблю́ Давидові так, як Господь присягну́в був йому,

10 еже отяти царство от дому Сауля и воздвигнути престол Давидов во Израили и во Иуде от Дана даже до Вирсавии.

щоб перене́сти ца́рство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви“.

11 И не возможе ктому Иевосфей отвещати Авениру словесе от боязни, яже к нему.

І той не міг уже відповіда́ти Авнерові ані сло́ва, бо боявся його.

12 И посла Авенир к Давиду послы в Фелам, идеже бе, абие, глаголя: положи завет твой со мною, и се, рука моя с тобою, еже возвратити ми к тебе весь дом Израилев.

І послав Авне́р замість себе послів до Давида сказати: „Чия це земля?“І ще сказати: „Склади́ ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб приверну́ти до тебе всього Ізраїля“.

13 И рече Давид: добре, аз положу с тобою завет, токмо словесе единаго прошу у тебе, глаголя: не имаши видети лица моего, аще не приведеши Мелхолы дщере Саули, приходящу ти видети лице мое.

А Давид відказав: „Добре, я складу́ з тобою умову! Тільки одніє речі я жада́ю від тебе, а саме: ти не побачиш обли́ччя мого, якщо ти не приведе́ш Мелхи́, Сау́лової дочки́, коли ти при́йдеш побачити мене“.

14 И посла Давид ко Иевосфею сыну Саулю вестники, глаголя: отдаждь мне жену мою Мелхолу, юже взях за сто необрезаний иноплеменничих.

І послав Давид послів до Іш-Бо́шета, Саулового сина, говорячи: „Віддай жінку мою Мелху́, яку я заручи́в був собі за сотню крайніх плотів филисти́мських“.

15 И посла Иевосфей, и взят ю от мужа ея от Фалтиила сына Селлимова.

І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

16 И идяше муж ея с нею плачася даже до Варакима. И рече к нему Авенир: иди, возвратися. И возвратися.

І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму. І сказав до нього Авнер: „Іди, верни́ся!“І той вернувся.

17 И рече Авенир к старейшинам Израилевым, глаголя: вчера и третияго дне искасте Давида, да царствует над вами:

А Авне́рове слово з Ізраїлевими старши́ми було таке: „Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

18 и ныне сотворите, якоже Господь глагола о Давиде, глаголя: рукою раба Моего Давида спасу люди Моя Израиля от руки иноплеменничи и от руки всех врагов их.

А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: „Рукою Мого раба Давида Я спасу́ наро́д Мій, Ізраїля, від руки филисти́млян та від руки всіх ворогів його“.

19 И глагола Авенир во ушы Вениамину: и иде Авенир глаголати во ушы Давидовы в Хеврон вся, елика угодна беша пред очима Израилевыма и пред очима всего дому Вениаминя.

І говорив Авне́р також до ушей Веніями́нових. І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевро́ні, — усе, що добре в оча́х Ізраїля та в оча́х усього дому Веніяминового.

20 И прииде Авенир к Давиду в Хеврон, и с ним двадесять мужей. И сотвори Давид пир Авениру и мужем его иже с ним.

І прийшов Авнер до Давида до Хевро́ну, а з ним двадцятеро люда. І Давид зробив прийняття́ Авне́рові та лю́дям, що з ним.

21 И рече Авенир к Давиду: востану ныне и пойду и соберу к господину моему царю всего Израиля, и положу с ним завет, и царствовати имаши всеми, ихже желает душа твоя. И посла Давид Авенира, и иде с миром.

І сказав Авнер до Давида: „Нехай я встану й піду́, і приведу́ до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складу́ть із тобою умову, і ти будеш царюва́ти над усім, чого бу́де жадати душа твоя“. І відпустив Давид Авне́ра, і він пішов із ми́ром.

22 И се, отроцы Давидовы и Иоав идяху от исхода и корысть многу несяху с собою, и Авенир уже не бе с Давидом в Хевроне, яко отслан бяше, и отиде с миром.

Аж ось прийшли слу́ги Давидові та Йоав із похо́ду, і прине́сли з собою велику здо́бич. А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

23 Иоав же и все воинство его прииде: и возвестиша Иоаву, глаголюще: прихождаше Авенир сын Ниров к Давиду, и отсла его, и отиде с миром.

А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли. І розповіли́ Йоаву, говорячи: „Прихо́див Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, — і той пішов із миром“.

24 И вниде Иоав к царю и рече: что сие сотворил еси? Се, прихождаше Авенир к тебе, и почто отпустил еси его, и отиде с миром?

І прийшов Йоав до царя та й сказав: „Що́ ти зробив? Ось прихо́див до тебе Авнер, — на́що ти відпустив його, і він відійшов?

25 Или не веси злобы Авенира сына Нирова, яко слукавствовати к тебе прииде, и уразумети исход твой и вход твой, и уведати вся елика твориши ты?

Ти знаєш Авнера, Нерового сина, — він прихо́див, щоб намовити тебе та щоб ви́відати твій вихід та вхід твій, і щоб ви́відати все, що́ ти робиш“.

26 И возвратися Иоав от Давида, и посла послы вслед Авенира, и возвратиша его от кладязя Сеирамска: Давид же не ведяше.

І вийшов Йоав від Давида, і послав посланці́в за Авнером, і вони заверну́ли його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

27 И возврати Авенира в Хеврон, и соврати его Иоав на страну от врат глаголати к нему лукавно: и удари его в лядвия, и умре в крови Асаила брата Иоавля.

І вернувся Авнер до Хевро́ну, а Йоав відвів його в сере́дину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, — і той помер за кров брата його Асаїла.

28 И услыша Давид по сих и рече: чист есмь аз и царство мое от Господа и отныне и до века от крове Авенира сына Нирова:

А по́тім почув про це Давид і сказав: „Невинний я та ца́рство моє перед Го́сподом аж навіки в крові́ Авнера, Нерового сина.

29 да снидет на главу Иоавлю и на весь дом отца его, и да не оскудеет от дому Иоавля изливаяй семя, и прокаженный, и держайся жезла, и падаяй оружием, и умаленный хлебами.

Нехай вона спаде́ на го́лову Йоава та на ввесь дім його батька! І нехай не перестає в Йоавовому домі течи́вий, і прокаже́ний, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!“

30 Иоав же и Авесса брат его наблюдаху Авенира, понеже уби Асаила брата их в Гаваоне на брани.

А Йоав та брат його Авішай убили Авне́ра за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів'оні в бою́.

31 И рече Давид ко Иоаву и ко всем людем его: раздерите ризы вашя и препояшитеся вретищы, и рыдайте о Авенире. Сам же царь Давид идяше вслед одра.

І сказав Давид до Йоава та до всьо́го наро́ду, що був з ним: „Роздеріть вашу оде́жу, і опережіться вере́тищем, та й голосіть за Авнером!“А цар Давид ішов за ма́рами.

32 И погребоша Авенира в Хевроне. И воздвиже царь глас свой и плакася над гробом его, и вси людие плакаша о Авенире.

І похова́ли Авнера в Хевро́ні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авне́ровим гробом, і плакав увесь наро́д.

33 И плакася царь над Авениром и рече: еда смертию Навала умре Авенир?

І заспівав цар жало́бну пісню над Авнером та й сказав: „Чи Авне́р мав загинути смертю негі́дного?

34 Руце твои не связаны, нозе твои не во оковах: не приступил еси якоже Навал, пред сынми неправды пал еси. И собрашася вси людие плакатися его,

Твої ру́ки були не пов'я́зані, не забиті були́ твої но́ги в кайда́ни, — ти впав, як від непра́ведних па́дають!“І ввесь народ ще більше плакав над ним.

35 и приидоша вси людие предложити Давиду ясти хлебы еще сущу дни. И клятся Давид, глаголя: сия да сотворит ми Бог и сия да приложит, яко аще не зайдет солнце, не имам вкусити хлеба ни иного чего.

І прийшов увесь народ, щоб намо́вити Давида покріпи́тися хлібом ще того дня, та присягну́в Давид, говорячи: „Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед за́ходом сонця скушту́ю хліба або чогобу́дь!“

36 И познаша вси людие, и угодна быша пред ними вся, елика сотвори царь пред людьми.

А ввесь наро́д дові́дався про це, і це було добре в їхніх оча́х, як і все, що́ робив цар, було добре в оча́х усього наро́ду.

37 И разумеша вси людие и весь Израиль в той день, яко не бысть от царя убийства Авениру сыну Нирову.

І того дня дові́далися ввесь народ та ввесь Ізра́їль, що то не було́ від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

38 И рече царь отроком своим: не весте ли, яко властелин велик паде в сей день во Израили?

І сказав цар своїм слу́гам: „Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

39 И яко аз есмь ближний днесь и возставлен в царя? Мужие же сии сынове Саруины жесточайшии мене суть: да воздаст Господь творящему лукавная по злобе его.

А я сьогодні слаби́й, хоч пома́заний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене. Нехай відплатить Господь злочи́нцеві за його зло!“