Јован 12
1 А Исус пре пасхе на шест дана дође у Витанију где беше Лазар што умре, кога подиже из мртвих.
Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.
2 Онде Му, пак, зготовише вечеру, и Марта служаше, а и Лазар сеђаше с њим за трпезом;
І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.
3 А Марија узевши литру правог нардовог многоценог мира помаза ноге Исусове, и отре косом својом ноге Његове; а кућа се напуни мириса од мира.
А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!
4 Онда рече један од ученика Његових, Јуда Симонов Искариотски, који Га после издаде:
І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:
5 Зашто се ово миро не продаде за триста гроша и не даде сиромасима?
„Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“
6 А ово не рече што се стараше за сиромахе, него што беше лупеж, и имаше ковчежић, и ношаше што се меташе у њ.
А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.
7 А Исус рече: Не дирајте у њу; она је то дохранила за дан мог погреба;
І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.
8 Јер сиромахе свагда имате са собом, а мене немате свагда.
Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“
9 Разуме, пак, многи народ из Јудеје да је онде и дођоше не само Исуса ради него и да виде Лазара ког подиже из мртвих.
А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.
10 А главари свештенички договорише се да и Лазара убију;
А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,
11 Јер многи њега ради иђаху из Јудеје и вероваху Исуса.
бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.
12 А сутрадан, многи од народа који беше дошао на празник, чувши да Исус иде у Јерусалим
А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,
13 Узеше гране од финика и изиђоше Му на сусрет, и викаху говорећи: Осана! Благословен који иде у име Господње, цар Израиљев.
то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“
14 А Исус нашавши магаре уседе на њ, као што је писано:
Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:
15 Не бој се кћери Сионова, ево цар твој иде седећи на магарету.
„Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“
16 Али ово ученици Његови не разумеше пре: него кад се прослави Исус онда се опоменуше да ово беше за Њега писано, и ово Му учинише.
А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.
17 А народ сведочаше који беше пре с Њим кад Лазара изазва из гроба и подиже га из мртвих.
Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.
18 Зато Га и срете народ, јер чуше да Он учини ово чудо.
Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.
19 А фарисеји говораху међу собом: Видите да ништа не помаже? Гле, свет иде за њим.
Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“
20 А беху неки Грци који беху дошли на празник да се моле Богу.
А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.
21 Они дакле приступише к Филипу, који беше из Витсаиде галилејске, и мољаху га говорећи: Господине! Ми бисмо хтели да видимо Исуса.
І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.
22 Дође Филип и каза Андрији, а Андрија и Филип опет казаше Исусу.
Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.
23 А Исус одговори им говорећи: Дође час да се прослави Син човечији.
Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.
24 Заиста, заиста вам кажем: Ако зрно пшенично паднувши на земљу не умре, оно једно остане; ако ли умре много рода роди;
Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.
25 Који љуби душу своју изгубиће је, а ко мрзи на душу своју на овом свету, сачуваће је за живот вечни. (aiōnios g166)
Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя. (aiōnios g166)
26 Ко мени служи, за мном нек иде, и где сам ја онде и слуга мој нек буде; и ко мени служи оног ће поштовати Отац мој.
Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.
27 Сад је душа моја жалосна; и шта да кажем? Оче! Сачувај ме од овог часа; али за то дођох на час овај.
Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...
28 Оче! Прослави име своје! Тада глас дође с неба: И прославио сам и опет ћу прославити.
Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“
29 А кад чу народ који стајаше, говораху: Гром загрми; а други говораху: Анђео му говори.
А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „ Це ангол Йому говорив“!
30 Исус одговори и рече: Овај глас не би мене ради него народа ради.
Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.
31 Сад је суд овом свету; сад ће бити истеран кнез овог света напоље.
Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.
32 И кад ја будем подигнут од земље, све ћу привући к себи.
І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.
33 А ово говораше да покаже каквом ће смрти умрети.
А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.
34 Народ Му одговори: Ми чусмо из закона да ће Христос остати вавек; како ти говориш да се сину човечијем ваља подигнути? Ко је тај син човечији? (aiōn g165)
А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“ (aiōn g165)
35 А Исус им рече: Још је мало времена видело с вама; ходите док видело имате да вас тама не обузме; јер ко ходи по тами не зна куда иде.
І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.
36 Док видело имате верујте видело, да будете синови видела. Рекавши ово Исус отиде и сакри се од њих.
Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.
37 Ако је и чинио толика чудеса пред њима, опет Га не вероваху;
І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,
38 Да се збуде реч Исаије пророка који рече: Господе! Ко верова говорењу нашем? И рука Господња коме се откри?
щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“
39 Зато не могаху веровати, јер опет рече Исаија:
Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:
40 Заслепио је очи њихове и окаменио срца њихова, да не виде очима ни срцем разумеју, и не обрате се да их исцелим.
„Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“
41 Ово рече Исаија кад виде славу Његову и говори за Њега.
Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.
42 Али опет и од кнезова многи Га вероваше; него ради фарисеја не признаваху, да не би били изгнани из зборнице;
Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.
43 Јер им већма омиле слава људска него слава Божија.
Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.
44 А Исус повика и рече: Ко мене верује не верује мене, него Оног који ме посла;
А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.
45 И ко види мене, види Оног који ме посла.
А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.
46 Ја дођох видело на свет, да ниједан који ме верује не остане у тами.
Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.
47 И ко чује моје речи и не верује, ја му нећу судити; јер ја не дођох да судим свету, него да спасем свет.
Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.
48 Који се одрече мене, и не прима речи моје, има себи судију: реч коју ја говорих она ће му судити у последњи дан;
Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!
49 Јер ја од себе не говорих, него Отац који ме посла Он ми даде заповест шта ћу казати и шта ћу говорити.
Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.
