Lūkas Evaņg̒elijs 14

1 Un gadījās, ka Jēzus viena farizeju virsnieka namā nāca svētdienā uz mielastu, un tie uz Viņu glūnēja.

І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

2 Un lūk, viens ūdens sērdzīgs cilvēks tur bija Viņa priekšā.

І ось один чоловік у водянці (у водяній пухлинї) був перед Ним.

3 Un Jēzus iesāka runāt uz tiem bauslības mācītājiem un farizejiem un sacīja: “Vai brīv svētdienā dziedināt?” Bet tie cieta klusu.

І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

4 Un, to ņēmis, Viņš to dziedināja un sūtīja projām.

Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

5 Pēc Viņš atbildēja un uz tiem sacīja: “Kurš ir jūsu starpā, kam savs ēzelis vai vērsis iekrīt akā, un viņš to tūdaļ neizvilks svētā dienā.”

І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

6 Un tie tam nenieka uz to nevarēja atbildēt.

І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

7 Viņš arī tiem viesiem teica kādu līdzību, nomanīdams, ka tie izraudzījās sēdēt jo augstā vietā, un uz tiem sacīja:

Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

8 “Kad tu no kāda topi kāzās lūgts, tad nesēdies augstākajā vietā, ka negadās jo cienīgs nekā tu, kas arī no viņa lūgts,

Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сідай на первому місці, щоб часом поважнїший тебе не був запрошений від него,

9 Un ka tas, kas tevi un viņu lūdzis, nenāk uz tevi sacīt: dod šim vietas, un tad tev ar kaunu būs jāsēž zemākajā vietā.

і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

10 Bet kad tu esi lūgts, tad ej un sēdies jo zemā vietā, ka tas, kas tevi lūdzis, nāk uz tevi sacīt: draugs, virzies augšām: tad tev būs gods priekš tiem, kas līdz ar tevi sēž pie galda.

Нї, коди ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місці, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

11 Jo kas pats paaugstinājās, taps pazemots, un kas pats pazemojās, taps paaugstināts.”

Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

12 Un Viņš sacīja arī uz to, kas Viņu bija aicinājis: “Kad tu azaidu vai vakariņu taisi, tad nelūdzi savus draugus, nedz savus brāļus, nedz savus radus, nedz bagātus kaimiņus, ka tie tevi atkal nelūdz, un tu savu atmaksu dabū.

Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

13 Bet kad tu viesības dari, aicini nabagus, kropļus, tizlus, aklus.

Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

14 Tad tu būsi svētīgs, jo tiem nav, ko tev atmaksāt; un tev taps atdots, kad tie taisnie augšām celsies.”

то будеш блажен бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі увоскресенню праведних.

15 Bet viens no tiem, kas pie galda sēdēja, to dzirdējis, uz Viņu sacīja: “Svētīgs, kas maizi ēd Dieva valstībā.”

Почувши ж се один з сидячихз Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

16 Bet Viņš uz to sacīja: “Viens cilvēks lielu vakariņu sataisīja un lūdza daudzus pie tā.

Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

17 Un viņš savu kalpu sūtīja ap to vakariņa stundu, tiem aicinātiem sacīt: nāciet, jo visas lietas sataisītas.

і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

18 Bet tie visi cits pēc cita iesāka aizbildināties. Pirmais uz to sacīja: es tīrumu esmu pircis, un man jānoiet, to apraudzīt; lūdzos, aizbildini mani.

І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу шити та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

19 Un otrs sacīja: es pieci jūgus vēršu esmu pircis un noeju, tos apraudzīt; lūdzos, aizbildini mani.

А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прощу тебе, вибач мені.

20 Un cits sacīja: es sievu esmu apņēmis, tāpēc nevaru nākt.

А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21 Un tas kalps nāca un savam kungam to atsacīja; tad tas nama kungs tapa dusmīgs un sacīja uz savu kalpu: ej steigšus uz gatvēm un pilsētas ielām, un ieved tos nabagus un kropļus un tizlus un aklus šeit iekšā.

І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнівившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22 Un tas kalps sacīja: kungs, tas ir padarīts, ko tu esi pavēlējis, bet vēl ir rūmes.

І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще в місце.

23 Un Tas Kungs sacīja uz to kalpu: Izej uz lielceļiem un pie sētmalām un spiedi tos nākt iekšā, lai mans nams top pilns.

І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та силуй увійти, щоб повна була господа моя.

24 Jo es jums saku, ka neviens no tiem vīriem, kas bija aicināti, manu vakariņu nebaudīs.”

Глаголю бо вам, що ніхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25 Bet daudz ļaužu gāja Viņam līdz, un Viņš atgriezdamies uz tiem sacīja:

Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26 “Ja kas nāk pie Manis un neienīst savu tēvu un māti un sievu un bērnus un brāļus un māsas un arī turklāt savu paša dzīvību, tas nevar būt Mans māceklis.

Коли хто приходить до мене й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й діти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27 Un kas savu krustu nenes un nestaigā Man pakaļ tas nevar būt Mans māceklis.

І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28 Jo kurš ir jūsu starpā, kas torni grib uztaisīt un papriekš neapsēžās un nepārdomā, cik tas maksā, vai viņam būs padoma līdz pat galam?

Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29 Lai, kad pamatu licis un nespēj pabeigt, visi, kas to redz, nesāk viņu apsmiet,

щоб часом, як положить він основину, та, не спроможеть ся скінчити, всі, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30 Sacīdami: Šis cilvēks ir iesācis celt, bet nav spējis pabeigt.

Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31 Jeb kurš ķēniņš, karā iedams kauties ar citu ķēniņu, papriekš neapsēžās un neapdomājās, vai būs spēcīgs, iet pretī ar desmit tūkstošiem tam, kas viņam uziet ar divdesmit tūkstošiem?

Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32 Bet kad nav, tad viņš sūta vēsti, kamēr vēl ir tālu, un lūdz mieru.

Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33 Tad nu tāpat ikkatrs no jums, kas visai savai rocībai neatsaka, tas nevar būt Mans māceklis.

Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути,

34 Sāls ir laba, bet ja sāls paliek nelietīga, ar ko tad to darīs derīgu?

Добро сіль; коли ж сіль вітріє, то чим приправити?

35 Tā neder ne zemei, ne sūdos. To izmet ārā. Kam ausis dzirdēt, tas lai dzird.”

Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.