Lūkas Evaņg̒elijs 1
1 Kad nu daudzi uzņēmušies sarakstīt stāstus par tām lietām, kas mūsu starpā tik tiešām notikušas,
Яко ж бо многі заходились опоряджувати повість про добре знані нам речі,
2 Tā kā tie mums ziņu devuši, kas no iesākuma paši tās redzējuši un Dieva vārda kalpi bijuši:
як передали нам ті, що з почину були самовидцями й слугами слова;
3 Tad arī man likās labi esam, ka es visas šīs lietas no pirmā gala it smalki izmeklējis, pēc kārtas tev sarakstu, mans mīļais Teofil,
то здалось і менї гаразд, довідавшись од почину про все пильно, поряду тобі написати, високоповажний Теофиле,
4 Ka tu vari atzīt to īsteno mācības patiesību, kas tev mācīta.
щоб знав певноту того, чого тебе навчено.
5 Hērodus, Jūdejas ķēniņa, laikā bija viens priesteris, vārdā Zaharija, no Abijas kārtas, un viņa sieva no Ārona meitām, un viņai vārds bija Elizabete.
Був за Ірода, царя Юдейського, один сьвященик, на ймя Захарія, з черги Авиїної, а жінка його з дочок Ааронових, а ймя її Єлисавета.
6 Un tie abi bija taisni Dieva priekšā, nenoziedzīgi staigādami iekš visiem Tā Kunga baušļiem un likumiem.
Були ж праведні обоє перед Богом, ходячи у всіх заповідях та наказах Господнїх безпорочні.
7 Un tiem nebija neviena bērna; jo Elizabete bija neauglīga, un tie abi jau bija piedzīvojuši labu vecumu.
і не було в них дитини: бо Єлисавета була неплідна, й обоє постарілись у днях своїх.
8 Bet notikās, viņam svēto priestera darbu Dieva priekšā darot savā pienākamā kārtā,
Стало ся ж, як служив він порядком черги своєї перед Богом,
9 Tad pēc priesteru ieraduma viņam pienācās ieiet Tā Kunga namā un kvēpināt.
то, звичаєм сьвященства, довелось йому кадити, увійшовши в церкву Господню.
10 Un viss ļaužu pulks ārā lūdza Dievu tai kvēpināšanas stundā.
А все множество народу молилось ізнадвору під час кадження.
11 Bet viņam Tā Kunga eņģelis parādījās, stāvēdams pie kvēpināšanas altāra labās puses.
Явив ся ж йому ангел Господень, стоячи правобіч жертівнї кадильної.
12 Un Zaharija to redzēdams izbijās, un bailes tam uznāca.
І вжахнув ся Захарія побачивши, і страх обняв його.
13 Bet tas eņģelis uz to sacīja: “Nebīsties, Zaharija, jo tava lūgšana ir paklausīta, un tava sieva Elizabete dzemdēs dēlu, un tu viņa vārdu sauksi: Jānis.
Рече ж до него ангел: Не лякай ся, Захаріє: бо вислухана молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета вродить сина тобі, й даси ймя йому Йоан.
14 Un tev būs prieks un līksmība, un daudzi par viņa piedzimšanu priecāsies.
І буде радість тобі й веселість; і многі різдвом його радувати муть ся.
15 Jo viņš būs liels Tā Kunga priekšā, vīnu un stipru dzērienu viņš nedzers un vēl savas mātes miesās viņš taps piepildīts ar Svētu Garu.
Буде бо великий перед Господем, і вина нї міцного напитку не пити ме; й Духом сьвятим сповнить ся ще з утроби матери своєї.
16 Un viņš daudz no Israēla bērniem atgriezīs pie Tā Kunga, sava Dieva.
І многих синів Ізраїлевих наверне до Господа Бога їх.
17 Un viņš ies Viņa priekšā Elijas garā un spēkā, atgriezdams tēvu sirdis pie bērniem un neklausīgos pie taisno gudrības, Tam Kungam sataisīt gatavus ļaudis.”
І йти ме він перед Ним духом і силою Ілиї, щоб навернути серця батьків до дїтей, і неслухняних до мудрости праведних, приготовити Господеві людей готових.
18 Un Zaharija sacīja uz to eņģeli: “Kā es to zināšu? Jo es esmu vecs, un mana sieva jau ir vecīga.”
І рече Захарія до ангела: По чім же знати му се? я бо старий, і жінка моя ізстарілась у днях своїх.
19 Un tas eņģelis atbildēja un uz to sacīja: “Es esmu Gabriēls, kas stāv Dieva priekšā, un esmu sūtīts ar tevi runāt un tev pasludināt šo prieka vēsti.
І озвавшись ангел, рече йому: Я Гавриїл, що стою перед Господем; і послано мене промовити до тебе та сповістити тебе про се.
20 Un redzi, tu tapsi mēms un nevarēsi runāt līdz tai dienai, kad šās lietas notiks, tāpēc ka tu neesi ticējis maniem vārdiem, kas notiks savā laikā.”
І ось замовкнеш і не зможеш говорити, аж по день, коли станеть ся се, за те що не поняв віри словам моїм, котрі справдять ся пори своєї.
21 Un tie ļaudis gaidīja uz Zahariju un brīnījās par viņa kavēšanos Dieva namā.
І ждав народ Захарії, і дивував ся, що барить ся він у церкві.
22 Un ārā iznācis tas nevarēja uz tiem runāt, un tie nomanīja, ka viņš Dieva namā bija redzējis kādu parādīšanu, un viņš tiem meta ar roku un palika mēms.
Вийшовши ж він, не зміг промовити до них; і постерегли вони, що видїннє бачив у церкві; бо він кивав до них, і зоставсь нїмий.
23 Un notikās, kad viņa kalpošanas dienas bija pabeigtas, tad viņš nogāja uz savām mājām.
І сталось, як сповнились днї служення його, пійшов до господи своєї.
24 Un pēc šīm dienām Elizabete, viņa sieva, tapa grūta un paslēpās piecus mēnešus sacīdama:
Після ж тих днїв зачала Єлисавета, жінка його, й втаїлась пять місяцїв, говорячи:
25 “Tā Tas Kungs man ir darījis tanīs dienās, kad Viņš mani uzlūkojis, no manis atņemt manu kaunu starp cilvēkiem.”
Що так менї дав Господь у ті днї, як зглянув ся, зняти з мене докір між людьми.
26 Un sestā mēnesī eņģelis Gabriēls no Dieva tapa sūtīts uz Galilejas pilsētu ar vārdu Nacarete
Місяця ж шестого післав Бог ангела Гавриїла в город Галилейський, званий Назарет,
27 Pie jumpravas, kas bija saderēta vīram, kam vārds Jāzeps, no Dāvida cilts, un tās jumpravas vārds bija Marija.
до дїви, зарученої чоловікові, на ймя Йосифові, з дому Давидового; а ймя дїви Мария.
28 Un pie tās ienācis tas eņģelis sacīja: “Esi sveicināta, tu apžēlotā, Tas Kungs ar tevi, tu augsti teicama starp sievām.”
І прийшовши ангел до неї, рече: Радуй ся, благодатная. Господь з тобою; благословенна єси між женами.
29 Bet viņa to redzēdama iztrūkās par viņa valodu un domāja pie sevis, kas tā par sveicināšanu?
Вона ж, побачивши його, вжахнулась словами його, та й подумала, що б се було за витаннє таке.
30 Un tas eņģelis uz to sacīja: “Nebīsties, Marija, jo tu žēlastību esi atradusi pie Dieva.
І рече ангел їй: Не лякай ся, Мариє: знайшла бо єси ласку в Бога.
31 Un redzi, tu tapsi grūta savās miesās un dzemdēsi Dēlu un sauksi Viņa vārdu: Jēzus.
І ось зачнеш ти в утробі твоїй, і вродиш Сина, й наречеш імя Йому Ісус.
32 Tas būs liels un taps nosaukts Tā Visuaugstākā Dēls, un Dievs Tas Kungs Tam dos Viņa tēva Dāvida krēslu.
Сей буде великий, і Сином Вишнього звати меть ся, і дасть Йому Господь Бог престол Давида, отця Його:
і царювати ме Він над домом Якововим по віки, й царству Його не буде кінця. (aiōn g165)
34 Bet Marija sacīja uz to eņģeli: “Kā lai tas notiek? Jo es no vīra nezinos.”
Рече ж Мария до ангела: Як буде се, коли чоловіка не знаю?
35 Un tas eņģelis atbildēja un uz to sacīja: “Tas Svētais Gars nāks pār tevi un Tā Visuaugstākā spēks tevi apēnos, tāpēc arī Tas Svētais, kas no tevis dzims, taps nosaukts Dieva Dēls.
І озвавшись ангел, рече їй: Дух сьвятий найде на тебе, й сила Вишнього отїнить тебе; тим і, що вродить ся сьвяте, звати меть ся Сином Божим.
36 Un redzi, Elizabete, tava radiniece, savā vecumā arīdzan ir grūta ar dēlu un iet tagad sestā mēnesī, kurai tāda slava, ka esot neauglīga.
І ось Єлисавета, родичка твоя і вона також зачала, сина в старості своїй, і се шестий місяць званій неплідною.
37 Jo Dievam nekāda lieta nav neiespējama.”
Бо не буде неможливе у Бога всяке слово.
38 Bet Marija sacīja: “Redzi, es esmu Tā Kunga kalpone, lai man notiek pēc tava vārda.” Un tas eņģelis no tās aizgāja.
Рече ж Мария: Се рабиня Господня: нехай станеть ся менї по слову твоєму. І пійшов від неї ангел.
39 Un Marija cēlās tanīs dienās un steidzās iet pār tiem kalniem uz vienu pilsētu iekš Jūda,
Уставши ж Мария тими днями, пійшла швидко в підгіррє, у город Юдин;
40 Un iegāja Zaharijas namā un sveicināja Elizabeti.
і ввійшла в господу Захаріїну, і виталась із Єлисаветою.
41 Un notikās, kad Elizabete Marijas sveicināšanu dzirdēja, tad tas bērniņš uzlēca viņas miesās, un Elizabete tapa Svēta Gara pilna.
І сталось, як почула Єлисавета витаннє Мариїне, кинулась дитина в утробі її; і сповнилась Єлисавета Духом сьвятим,
42 Un viņa stiprā balsī sauca un sacīja: “Tu esi augsti teicama starp sievām un augsti teicams ir tavas miesas auglis.
і промовила голосом великим, і рече: Благословенна єси між женами, й благословенний плід утроби твоєї.
43 Un kā tas man notiek, ka mana Kunga māte nāk pie manis?
І звідкіля менї се, що прийшла мати Господа мого до мене?
44 Jo redzi, tikko tavas sveicināšanas balss manās ausīs atskanēja, tad tas bērniņš manās miesās ar līksmību uzlēca.
Ось бо, як дійшов голос витання твого до ушей моїх, кинулась з радости дитина в утробі моїй.
45 Un svētīga tu, kas esi ticējusi, jo tas taps piepildīts, kas tev no Tā Kunga sacīts.”
І благословенна, що увірувала, бо сповнить ся, що сказано їй від Господа.
46 Un Marija sacīja: “Mana dvēsele teic augsti To Kungu,
І рече Мария: Величає душа моя Господа,
47 Un mans gars priecājās par Dievu, manu Pestītāju.
і зрадував ся дух мій у Бозї Спасї моїм,
48 Jo Viņš ir uzlūkojis savas kalpones zemību; redzi, no šī laika visi bērnu bērni mani teiks svētīgu.
що споглянув на смиреннє слуги своєї: ось бо від нинї блаженною звати муть мене всї роди:
49 Jo Tas Spēcīgais lielas lietas pie manis darījis; un svēts ir Viņa Vārds.
бо зробив менї велике Сильний; і сьвяте імя Його.
50 Un Viņa žēlastība paliek uz radu radiem pie tiem, kas Viņu bīstas.
І милості Його від роду до роду на боячих ся Його.
51 Viņš darījis varenus darbus ar Savu elkoni un izkaisījis, kas ir lieli savā sirds prātā.
Зробив силу рукою своєю, розсипав гордих у думках сердець їх;
52 Viņš varenos nogrūdis no augstiem krēsliem, un pacēlis pazemīgos.
поскидав потужних з престолів, і підняв угору смиренних;
53 Izsalkušos Viņš pildījis ar labumiem, un bagātos Viņš atstājis tukšus.
голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї;
54 Viņš uzņēmis Savu kalpu Israēli un pieminējis Savu žēlastību,
прийняв Ізраїля, слугу свого, на спомин милости,
(як промовив до батьків наших) Авраамові й насінню його по віки. (aiōn g165)
56 Un Marija palika pie tās kādus trīs mēnešus, pēc tam viņa atgriezās atpakaļ uz savām mājām.
Пробувала ж Мария з нею місяцїв зо три, та й вернулась до домівки своєї.
57 Un Elizabetes laiks nāca, ka tai bija dzemdēt, un viņa dzemdēja dēlu.
Єлисаветї ж сповнив ся час родити, й вродила вона сина.
58 Un viņas kaimiņi un radi dzirdēja, ka Tas Kungs lielu žēlastību pie tās bija darījis, un tie priecājās līdz ar viņu.
І чули сусіде її і родина її, що Господь показав велику милость свою до неї, і радувались із нею.
59 Un notikās astotā dienā, tad tie nāca, to bērniņu apgraizīt, un pēc viņa tēva vārda to sauca Zahariju.
І сталось, восьмого дня прийшли обрізати хлопятко, і хотіли назвати його ймям батька його, Захарією.
60 Un viņa māte atbildēja un sacīja: “Nē, bet to būs nosaukt Jānis.”
І озвавшись мати його, каже: Нї, а нехай назветь ся Йоаном.
61 Un tie viņai sacīja: “Neviena nav tavos rados, kam tāds vārds.”
І казали до неї: Що нікого нема в родині твоїй, щоб звав ся імям сим.
62 Un tie prasīja zīmes no viņa tēva, kā viņš gribētu, lai to sauc.
Кивали ж батькові його, як схотів би назвати його.
63 Un tas galdiņu prasījis rakstīja tā: viņa vārds ir Jānis. Par to visi brīnījās.
І, попросивши таблицї, написав слова: Йоан буде ймя йому. І дивувались усї.
64 Un tūdaļ viņa mute atdarījās, un viņa mēle tapa atraisīta, un tas runāja, Dievu slavēdams.
Відкрили ся яе уста його зараз, і язик його, й заговорив, прославляючи Бога.
65 Un izbailes uznāca visiem kaimiņiem, un visa šī lieta tapa zināma pa visiem Jūdu zemes kalniem.
І був на всїх страх, що жили кругом них; і по всьому підгіррю Юдейському пронеслись усї слова ті.
66 Un visi, kas to dzirdēja, to ņēma pie sirds un sacīja: “Kas būs ar šo bērniņu? Jo Tā Kunga roka bija ar viņu.”
І положили всі, хто чув, у серці своїм, кажучи: Що ж то за дитина се буде! І рука Господня була з ним.
67 Un viņa tēvs Zaharija tapa Svēta Gara pilns, sludināja un sacīja:
І Захарія, батько його, сповнив ся Духом сьвятим, і прорік, глаголючи:
68 “Slavēts ir Tas Kungs, Israēla Dievs, jo tas Savus ļaudis piemeklējis un pestījis.
Благословен Господь Бог Ізраїлїв, що одвідав і зробив ізбавленнє народові своєму,
69 Un mums uzcēlis pestīšanas ragu Sava kalpa Dāvida namā.
і підняв ріг спасення нам у дому Давида, слуги свого,
(як промовляв устами сьвятих од віку пророків своїх, ) (aiōn g165)
71 Ka Viņš mūs pestītu no mūsu ienaidniekiem un no visu to rokas, kas mūs ienīst;
спасеннє од ворогів наших і з руки всіх ненавидників наших,
72 Un parādītu žēlastību mūsu tēviem un pieminētu Savu svēto derību
щоб зробити милость отцям нашим, і спогадати завіт свій сьвятий,
73 Un to stipro solīšanu, ko Viņš mūsu tēvam Ābrahāmam ir zvērējis, mums dot,
клятьбу, що кляв ся перед Авраамом, отцем нашим,
74 Ka mēs, no savu ienaidnieku rokām pestīti, Viņam bez bailības kalpojam
та що дасть нам без страху, з рук ворогів наших визволившись,
75 Iekš svētības un taisnības Viņa priekšā visu savu mūžu.
служити Йому в сьвятостї та праведності перед Ним, по всі днї життя нашого.
76 Un tu, bērniņ, tapsi nosaukts tā Visuaugstākā pravietis; un tu Tam Kungam iesi priekšā, Viņa ceļus sataisīt,
А ти, дитино, пророком Вишнього звати меш ся: ходити меш бо перед лицем Господнім, готовити дороги Його;
77 Un Viņa ļaudīm dot pestīšanas atzīšanu uz grēku piedošanu,
щоб давати знаннє спасення народові Його в оставленню гріхів їх,
78 Mūsu Dieva sirsnīgas žēlastības dēļ caur ko tas auseklis no augstības mūs apraudzījis;
по благій милості Бога нашого, в котрій одвідав нас Схід з висоти,
79 Ka tas tiem atspīdētu, kas sēž tumsībā un nāves ēnā, un mūsu kājas atgrieztu uz miera ceļu.”
щоб засияв сидячим у темряві і тїнї смертній, щоб направити ноги наші на дорогу впокою.
80 Un tas bērniņš auga un garā stiprinājās, un bija tuksnesī līdz tai dienai, kad tas parādījās priekš Israēla ļaudīm.
Хлопятко ж росло та міцніло духом, і пробувало в пустині аж до дня явлення свого перед Ізраїлем.
