Cantico dei Cantici 2

1 Io sono la rosa di Saron, il giglio delle valli.

„Я — саро́нська троя́нда, я доли́нна ліле́я!

2 Quale un giglio tra le spine, tale è l’amica mia tra le fanciulle.

Як ліле́я між те́реном, так подру́га моя поміж ді́вами!“

3 Qual è un melo fra gli alberi del bosco, tal è l’amico mio fra i giovani. Io desidero sedermi alla sua ombra, e il suo frutto è dolce al mio palato.

„Як та яблуня між лісови́ми дере́вами, так мій коханий поміж юнака́ми, — його ті́ні жадала й сиділа я в ній, і його плід для мого піднебі́ння солодкий!

4 Egli m’ha condotta nella casa del convito, e l’insegna che spiega su di me è Amore.

Він впровадив мене до виня́рні, а пра́пор його надо мною — любов!

5 Fortificatemi con delle schiacciate d’uva, sostentatemi con de’ pomi, perch’io son malata d’amore.

Підкріпіте мене виногра́довим пе́чивом, освіжі́ть мене яблуками, — бо я хвора з любови!

6 La sua sinistra sia sotto al mio capo, e la sua destra m’abbracci!

Ліва рука його — під головою моєю, прави́ця ж його — пригорта́є мене!.

7 O figliuole di Gerusalemme, io vi scongiuro per le gazzelle, per le cerve dei campi, non svegliate, non svegliate l’amor mio, finch’essa non lo desideri!

Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газе́лями чи польови́ми оленями, — щоб ви не споло́хали, й щоб не збудили любови, аж доки йому́ до вподо́би!“

8 Ecco la voce del mio amico! Eccolo che viene, saltando per i monti, balzando per i colli.

„Голос мого коханого! Ось він іде, ось він скаче гора́ми, по пагі́рках вистри́бує.

9 L’amico mio è simile a una gazzella o ad un cerbiatto. Eccolo, egli sta dietro al nostro muro, e guarda per la finestra, lancia occhiate attraverso alle persiane.

Мій коханий подібний до са́рни чи до молодого оленя. Он стоїть він у нас за стіною, зазирає у ві́кна, заглядає у ґра́ти.

10 Il mio amico parla e mi dice: Lèvati, amica mia, mia bella, e vientene,

Мій коханий озвався й промовив до мене: „Уставай же, подру́го моя, моя кра́сна, й до мене ходи́!

11 poiché, ecco, l’inverno è passato, il tempo delle piogge è finito, se n’è andato;

Бо оце промину́ла пора дощова́, дощ ущу́х, перейшов собі він.

12 i fiori appaion sulla terra, il tempo del cantare è giunto, e la voce della tortora si fa udire nelle nostre contrade.

Показались квітки́ на землі, пора солове́йка настала, і голос го́рлиці в нашому кра́ї луна́є!

13 Il fico ha messo i suoi ficucci, e le viti fiorite esalano il loro profumo. Lèvati, amica mia, mia bella, e vientene”.

Фіґа ви́пустила свої ранні плоди́, і розцвілі виногра́дини па́хощі ви́дали. Уставай же, подру́го моя, моя красна, й до ме́не ходи́!“

14 O mia colomba, che stai nelle fessure delle rocce, nel nascondiglio delle balze, mostrami il tuo viso, fammi udire la tua voce; poiché la tua voce è soave, e il tuo viso è bello.

„Голубко моя у розщі́линах ске́льних, у бе́скіднім схо́вку, — дай побачити мені твоє ли́чко, дай почути мені голосо́к твій, бо голос твій милий, а личко твоє уродли́ве!“

15 Pigliateci le volpi, le volpicine che guastano le vigne, poiché le nostre vigne sono in fiore!

„Ловіть нам лисиці, лисиня́та маленькі, що ушко́джують нам виногра́дники, виноградники ж наші — у цві́ті!

16 Il mio amico è mio, ed io son sua: di lui, che pastura il gregge fra i gigli.

Мій коханий — він мій, я ж його́, він пасе між ліле́ями!

17 Prima che spiri l’aura del giorno e che le ombre fuggano, torna, amico mio, come la gazzella od il cerbiatto sui monti che ci separano!

Поки день прохоло́ду наві́є, а ті́ні втечу́ть, — вернись, мій коханий, стань подібний до са́рни чи до молодого оленя в паху́чих гора́х!“