Giobbe 29

1 Giobbe riprese il suo discorso e disse:

І Йов далі вів мову свою та й сказав:

2 “Oh foss’io come ne’ mesi d’una volta, come ne’ giorni in cui Dio mi proteggeva,

„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 quando la sua lampada mi risplendeva sul capo, e alla sua luce io camminavo nelle tenebre!

коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,

4 Oh fossi com’ero a’ giorni della mia maturità, quando Iddio vegliava amico sulla mia tenda,

як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 quando l’Onnipotente stava ancora meco, e avevo i miei figliuoli d’intorno;

коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,

6 quando mi lavavo i piedi nel latte e dalla roccia mi fluivano ruscelli d’olio!

коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Allorché uscivo per andare alla porta della città e mi facevo preparare il seggio sulla piazza,

Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

8 i giovani, al vedermi, si ritiravano, i vecchi s’alzavano e rimanevano in piedi;

як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

9 i maggiorenti cessavan di parlare e si mettevan la mano sulla bocca;

зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

10 la voce dei capi diventava muta, la lingua s’attaccava al loro palato.

ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

11 L’orecchio che mi udiva, mi diceva beato; l’occhio che mi vedeva mi rendea testimonianza,

Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 perché salvavo il misero che gridava aiuto, e l’orfano che non aveva chi lo soccorresse.

бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

13 Scendea su me la benedizione di chi stava per perire, e facevo esultare il cuor della vedova.

Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 La giustizia era il mio vestimento ed io il suo; la probità era come il mio mantello e il mio turbante.

Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

15 Ero l’occhio del cieco, il piede dello zoppo;

Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

16 ero il padre de’ poveri, e studiavo a fondo la causa dello sconosciuto.

Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Spezzavo la ganascia all’iniquo, e gli facevo lasciar la preda che avea fra i denti.

Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

18 E dicevo: “Morrò nel mio nido, e moltiplicherò i miei giorni come la rena;

І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 le mie radici si stenderanno verso l’acque, la rugiada passerà la notte sui miei rami;

для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

20 la mia gloria sempre si rinnoverà, e l’arco rinverdirà nella mia mano”.

Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Gli astanti m’ascoltavano pieni d’aspettazione, si tacevan per udire il mio parere.

Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

22 Quand’avevo parlato, non replicavano; la mia parola scendeva su loro come una rugiada.

По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

23 E m’aspettavan come s’aspetta la pioggia; aprivan larga la bocca come a un acquazzone di primavera.

І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Io sorridevo loro quand’erano sfiduciati; e non potevano oscurar la luce del mio volto.

Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Quando andavo da loro, mi sedevo come capo, ed ero come un re fra le sue schiere, come un consolatore in mezzo agli afflitti.

Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!