Ecclesiaste 10

1 Le mosche morte fanno puzzare e imputridire l’olio del profumiere; un po’ di follia guasta il pregio della sapienza e della gloria.

Мертві мухи псують та зашумовують оливу мирова́рника, — так трохи глупо́ти псує мудрість та славу.

2 Il savio ha il cuore alla sua destra, ma lo stolto l’ha alla sua sinistra.

Серце мудрого тягне право́руч, а серце безумного — ліво́руч.

3 Anche quando lo stolto va per la via, il senno gli manca e mostra a tutti ch’è uno stolto.

Коли нерозумний і прямою дорогою йде, йому серця бракує, і всім він говорить, що він нерозумний.

4 Se il sovrano sale in ira contro di te, non lasciare il tuo posto; perché la dolcezza previene grandi peccati.

Коли гнів володаря стане на тебе, не лишай свого місця, — бо лагі́дність доводить до про́щення навіть великих провин.

5 C’è un male che ho veduto sotto il sole, un errore che procede da chi governa:

Є зло, що я бачив під сонцем, мов по́милка, що повстає від володаря:

6 che, cioè la stoltezza occupa posti altissimi, e i ricchi seggono in luoghi bassi.

на великих висо́тах глупо́та буває поста́влена, а багаті сидять у низині́!

7 Ho veduto degli schiavi a cavallo, e de’ principi camminare a piedi come degli schiavi.

Я бачив на ко́нях рабів, князі́ ж пішки ходили, немов ті раби.

8 Chi scava una fossa vi cadrà dentro, e chi demolisce un muro sarà morso dalla serpe.

Хто яму копає, той в неї впаде́, а хто валить мура, того га́дина вкусить.

9 Chi smuove le pietre ne rimarrà contuso, e chi spacca le legna corre un pericolo.

Хто зно́сить камі́ння, пора́ниться ним; хто дро́ва рубає, загро́жений ними.

10 Se il ferro perde il taglio e uno non l’arrota, bisogna che raddoppi la forza; ma la sapienza ha il vantaggio di sempre riuscire.

Як залізо ступіє, й хтось ле́за не ви́гострить, той мусить напру́жити свою силу, — та мудрість зара́дить йому!

11 Se il serpente morde prima d’essere incantato, l’incantatore diventa inutile.

Коли вкусить гадюка перед закля́ттям, тоді ворожби́т не потрібний.

12 Le parole della bocca del savio son piene di grazia; ma le labbra dello stolto son causa della sua rovina.

Слова́ з уст премудрого — милість, а губи безумного нищать його:

13 Il principio delle parole della sua bocca è stoltezza, e la fine del suo dire è malvagia pazzia.

поча́ток слів його уст — глупо́та, а кінець його уст — зле шале́нство.

14 Lo stolto moltiplica le parole; eppure l’uomo non sa quel che gli avverrà; e chi gli dirà quel che succederà dopo di lui?

Нерозумний говорить багато, та не знає люди́на, що́ буде; а що буде по ньому, хто скаже йому?

15 La fatica dello stolto lo stanca, perch’egli non sa neppur la via della città.

Втомляє безумного праця його, бо не знає й дороги до міста.

16 Guai a te, o paese, il cui re è un fanciullo, e i cui principi mangiano fin dal mattino!

Горе, кра́ю, тобі, коли цар твій — хлопчи́на, а влади́ки твої спозара́нку їдять!

17 Beato te, o paese, il cui re è di nobile lignaggio, ed i cui principi si mettono a tavola al tempo convenevole, per ristorare le forze e non per ubriacarsi!

Щасливий ти, кра́ю, коли син шляхе́тних у тебе царем, а влади́ки твої своєча́сно їдять, як ті му́жі, а не як п'яни́ці!

18 Per la pigrizia sprofonda il soffitto; per la rilassatezza delle mani piove in casa.

Від лі́нощів ва́литься стеля, а з опу́щення рук тече дах.

19 Il convito è fatto per gioire, il vino rende gaia la vita, e il danaro risponde a tutto.

Гости́ну справляють для радощів, і вином весели́ться життя, а за срі́бло все це можна мати.

20 Non maledire il re, neppur col pensiero; e non maledire il ricco nella camera ove tu dormi; poiché un uccello del cielo potrebbe spargerne la voce, e un messaggero alato pubblicare la cosa.

Навіть у ду́мці своїй не злосло́в на царя, і в спа́льні своїй не кляни багача́, — небесний бо птах віднесе́ твою мову, а крила́тий розкаже про слово твоє.