Job 6
1 Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh! S’il était possible de peser ma douleur, Et si toutes mes calamités étaient sur la balance,
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Elles seraient plus pesantes que le sable de la mer; Voilà pourquoi mes paroles vont jusqu’à la folie!
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Car les flèches du Tout-Puissant m’ont percé, Et mon âme en suce le venin; Les terreurs de Dieu se rangent en bataille contre moi.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 L’âne sauvage crie-t-il auprès de l’herbe tendre? Le bœuf mugit-il auprès de son fourrage?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Peut-on manger ce qui est fade et sans sel? Y a-t-il de la saveur dans le blanc d’un œuf?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Ce que je voudrais ne pas toucher, C’est là ma nourriture, si dégoûtante soit-elle!
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Puisse mon vœu s’accomplir, Et Dieu veuille réaliser mon espérance!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Qu’il plaise à Dieu de m’écraser, Qu’il étende sa main et qu’il m’achève!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Il me restera du moins une consolation, Une joie dans les maux dont il m’accable: Jamais je n’ai transgressé les ordres du Saint.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Pourquoi espérer quand je n’ai plus de force? Pourquoi attendre quand ma fin est certaine?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Ma force est-elle une force de pierre? Mon corps est-il d’airain?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Ne suis-je pas sans ressource, Et le salut n’est-il pas loin de moi?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Celui qui souffre a droit à la compassion de son ami, Même quand il abandonnerait la crainte du Tout-Puissant.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Mes frères sont perfides comme un torrent, Comme le lit des torrents qui disparaissent.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Les glaçons en troublent le cours, La neige s’y précipite;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 Viennent les chaleurs, et ils tarissent, Les feux du soleil, et leur lit demeure à sec.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Les caravanes se détournent de leur chemin, S’enfoncent dans le désert, et périssent.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Les caravanes de Théma fixent le regard, Les voyageurs de Séba sont pleins d’espoir;
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Ils sont honteux d’avoir eu confiance, Ils restent confondus quand ils arrivent.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Ainsi, vous êtes comme si vous n’existiez pas; Vous voyez mon angoisse, et vous en avez horreur!
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Vous ai-je dit: Donnez-moi quelque chose, Faites en ma faveur des présents avec vos biens,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Délivrez-moi de la main de l’ennemi, Rachetez-moi de la main des méchants?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Instruisez-moi, et je me tairai; Faites-moi comprendre en quoi j’ai péché.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Que les paroles vraies sont persuasives! Mais que prouvent vos remontrances?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Voulez-vous donc blâmer ce que j’ai dit, Et ne voir que du vent dans les discours d’un désespéré?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Vous accablez un orphelin, Vous persécutez votre ami.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Regardez-moi, je vous prie! Vous mentirais-je en face?
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Revenez, ne soyez pas injustes; Revenez, et reconnaissez mon innocence.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Y a-t-il de l’iniquité sur ma langue, Et ma bouche ne discerne-t-elle pas le mal?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
