Job 5

1 Crie maintenant! Qui te répondra? Auquel des saints t’adresseras-tu?

Ану клич, — чи є хто, щоб тобі відповів? І до ко́го з святих ти вдаси́ся?

2 L’insensé périt dans sa colère, Le fou meurt dans ses emportements.

Бо гнів побиває безглу́здого, а за́здрощі смерть завдаю́ть нерозумному!

3 J’ai vu l’insensé prendre racine; Puis soudain j’ai maudit sa demeure.

Я бачив безумного, я́к він розсівся, — та зараз оселя його спорохня́віла.

4 Plus de prospérité pour ses fils; Ils sont foulés à la porte, et personne qui les délivre!

Від спасі́ння далекі сини його, вони без рятунку поча́влені бу́дуть у брамі!

5 Sa moisson est dévorée par des affamés, Qui viennent l’enlever jusque dans les épines, Et ses biens sont engloutis par des hommes altérés.

Його жни́во голодний поїсть, і з-між те́рну його забере́, — і спра́гнені ось поковта́ють маєток його!

6 Le malheur ne sort pas de la poussière, Et la souffrance ne germe pas du sol;

Бо нещастя вихо́дить не з по́роху, а горе росте не з землі, —

7 L’homme naît pour souffrir, Comme l’étincelle pour voler.

бо люди́на народжується на стражда́ння, як іскри, щоб уго́ру летіти.

8 Pour moi, j’aurais recours à Dieu, Et c’est à Dieu que j’exposerais ma cause.

А я б удава́вся до Бога, і на Бога б поклав свою справу, —

9 Il fait des choses grandes et insondables, Des merveilles sans nombre;

Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа,

10 Il répand la pluie sur la terre, Et envoie l’eau sur les campagnes;

бо Він дає дощ на пове́рхню землі, і на поля́ посилає Він воду,

11 Il relève les humbles, Et délivre les affligés;

щоб поста́вить низьки́х на високе, і зміцни́ти спасі́ння засмучених.

12 Il anéantit les projets des hommes rusés, Et leurs mains ne peuvent les accomplir;

Він розві́ює за́думи хитрих, і не виконують плану їх ру́ки,

13 Il prend les sages dans leur propre ruse, Et les desseins des hommes artificieux sont renversés:

Він мудрих лука́вством їх ло́вить, і рада круті́йська марно́ю стає, —

14 Ils rencontrent les ténèbres au milieu du jour, Ils tâtonnent en plein midi comme dans la nuit.

вдень знахо́дять вони темноту́, а в по́лудень ма́цають, мов уночі!

15 Ainsi Dieu protège le faible contre leurs menaces, Et le sauve de la main des puissants;

І Він від меча урято́вує бідного, а з міцно́ї руки — бідаря́,

16 Et l’espérance soutient le malheureux, Mais l’iniquité ferme la bouche.

і стає́ться надія нужде́нному, і замкнула уста́ свої кривда!

17 Heureux l’homme que Dieu châtie! Ne méprise pas la correction du Tout-Puissant.

Тож блаженна люди́на, яку Бог карта́є, і ти не цурайсь Всемогу́тнього кари:

18 Il fait la plaie, et il la bande; Il blesse, et sa main guérit.

Бо Він рану завда́сть — і перев'я́же, Він ламає — й виго́юють руки Його!

19 Six fois il te délivrera de l’angoisse, Et sept fois le mal ne t’atteindra pas.

В шістьох лихах спаса́є тебе, а в сімох не діткне́ тебе зло:

20 Il te sauvera de la mort pendant la famine, Et des coups du glaive pendant la guerre.

Викупля́є тебе Він від смерти за голоду, а в бою́ — з рук меча.

21 Tu seras à l’abri du fléau de la langue, Tu seras sans crainte quand viendra la dévastation.

Як бич язика́ запанує, сховаєшся ти, і не будеш боятись руїни, як при́йде вона.

22 Tu te riras de la dévastation comme de la famine, Et tu n’auras pas à redouter les bêtes de la terre;

З насилля та з голоду бу́деш сміятись, а земно́ї звіри́ни не бійся.

23 Car tu feras alliance avec les pierres des champs, Et les bêtes de la terre seront en paix avec toi.

Бо з камі́нням на полі є в тебе умова, і звір польови́й прими́рився з тобою.

24 Tu jouiras du bonheur sous ta tente, Tu retrouveras tes troupeaux au complet,

І дові́даєшся, що наме́т твій спокійний, і перегля́неш домі́вку свою́, — і не зна́йдеш у ній недоста́тку.

25 Tu verras ta postérité s’accroître, Et tes rejetons se multiplier comme l’herbe des champs.

І довідаєшся, що числе́нне насіння твоє, а наща́дки твої — як трава на землі!

26 Tu entreras au sépulcre dans la vieillesse, Comme on emporte une gerbe en son temps.

І в дозрілому ві́ці до гробу ти зі́йдеш, як збіжжя доспі́ле ввіхо́дить до клуні за ча́су свого!

27 Voilà ce que nous avons reconnu, voilà ce qui est; A toi d’entendre et de mettre à profit.

Отож, досліди́ли ми це — й воно так, послухай цього́, — й зрозумій собі все!“