Job 16
1 Job prit la parole et dit:
А Йов відповів та й сказав:
2 J’ai souvent entendu pareilles choses; Vous êtes tous des consolateurs fâcheux.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Quand finiront ces discours en l’air? Pourquoi cette irritation dans tes réponses?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Moi aussi, je pourrais parler comme vous, Si vous étiez à ma place: Je vous accablerais de paroles, Je secouerais sur vous la tête,
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 Je vous fortifierais de la bouche, Je remuerais les lèvres pour vous soulager.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Si je parle, mes souffrances ne seront point calmées, Si je me tais, en quoi seront-elles moindres?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Maintenant, hélas! Il m’a épuisé… Tu as ravagé toute ma maison;
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Tu m’as saisi, pour témoigner contre moi; Ma maigreur se lève, et m’accuse en face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Il me déchire et me poursuit dans sa fureur, Il grince des dents contre moi, Il m’attaque et me perce de son regard.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 Ils ouvrent la bouche pour me dévorer, Ils m’insultent et me frappent les joues, Ils s’acharnent tous après moi.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Dieu me livre à la merci des impies, Il me précipite entre les mains des méchants.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 J’étais tranquille, et il m’a secoué, Il m’a saisi par la nuque et m’a brisé, Il a tiré sur moi comme à un but.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Ses traits m’environnent de toutes parts; Il me perce les reins sans pitié, Il répand ma bile sur la terre.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Il me fait brèche sur brèche, Il fond sur moi comme un guerrier.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 J’ai cousu un sac sur ma peau; J’ai roulé ma tête dans la poussière.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Les pleurs ont altéré mon visage; L’ombre de la mort est sur mes paupières.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Je n’ai pourtant commis aucune violence, Et ma prière fut toujours pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O terre, ne couvre point mon sang, Et que mes cris prennent librement leur essor!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Déjà maintenant, mon témoin est dans le ciel, Mon témoin est dans les lieux élevés.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Mes amis se jouent de moi; C’est Dieu que j’implore avec larmes.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Puisse-t-il donner à l’homme raison contre Dieu, Et au fils de l’homme contre ses amis!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Car le nombre de mes années touche à son terme, Et je m’en irai par un sentier d’où je ne reviendrai pas.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
