2 Corinthians 7

1 Having therefore these promises, beloved, let’s cleanse ourselves from all defilement of flesh and spirit, perfecting holiness in the fear of God.

Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.

2 Open your hearts to us. We wronged no one. We corrupted no one. We took advantage of no one.

Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нікого не зопсували, нї з кого не здирали.

3 I say this not to condemn you, for I have said before that you are in our hearts to die together and live together.

Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.

4 Great is my boldness of speech toward you. Great is my boasting on your behalf. I am filled with comfort. I overflow with joy in all our affliction.

Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.

5 For even when we had come into Macedonia, our flesh had no relief, but we were afflicted on every side. Fightings were outside. Fear was inside.

Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.

6 Nevertheless, he who comforts the lowly, God, comforted us by the coming of Titus,

Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,

7 and not by his coming only, but also by the comfort with which he was comforted in you while he told us of your longing, your mourning, and your zeal for me, so that I rejoiced still more.

не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утішив ся про вас, оповідуючи даше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихільність до мене, так що я вельми зрадував ся.

8 For though I grieved you with my letter, I do not regret it, though I did regret it. For I see that my letter made you grieve, though just for a while.

Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.

9 I now rejoice, not that you were grieved, but that you were grieved to repentance. For you were grieved in a godly way, that you might suffer loss by us in nothing.

Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє, засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.

10 For godly sorrow produces repentance leading to salvation, which brings no regret. But the sorrow of the world produces death.

Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить, смуток же сьвіта сього смерть робить.

11 For behold, this same thing, that you were grieved in a godly way, what earnest care it worked in you. Yes, what defense, indignation, fear, longing, zeal, and vindication! In everything you demonstrated yourselves to be pure in the matter.

Ось бо се саме, що покували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому доказали ви, що чисті в сьому дїлї.

12 So although I wrote to you, I wrote not for his cause that did the wrong, nor for his cause that suffered the wrong, but that your earnest care for us might be revealed in you in the sight of God.

А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.

13 Therefore we have been comforted. In our comfort we rejoiced the more exceedingly for the joy of Titus, because his spirit has been refreshed by you all.

Того ж то втішились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас.

14 For if in anything I have boasted to him on your behalf, I was not disappointed. But as we spoke all things to you in truth, so our glorying also which I made before Titus was found to be truth.

Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе і по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.

15 His affection is more abundantly toward you, while he remembers all of your obedience, how with fear and trembling you received him.

Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.

16 I rejoice that in everything I am confident concerning you.

Радуюсь оце, що у всьому можу ввіритись вам.